Серед гаю стояло десятків зо два вуликів. Золоті бджоли бриніли в золотому сонячному промінні, купчилися на вуликах біля вічок. У холодку під гіллястою
грушею сиділо двоє.
Зовсім білий дід нахилив своє пооране глибокими зморшками чоло. Велика біля борода спадала на товсту полотняну сорочку. Він мав широкі плечі й могутні жилаві руки. Дід склав ті руки на колінах і щось оповідав тихим, рівним голосом, іноді злегка киваючи головою. З-під його білих кудлатих брів блищали чорні, надзвичайно молоді очі.
Перед ним просто на землі сиділа дівчинка. Ні, не дівчинка, бо на голові в неї був маленький святковий очіпок. Вона тільки здавалася дівчинкою, бо з обличчя молоденька. Було виразно видно її мов намальовані чорні брови, маленький, трохи горбатий носик, червоні губенята і ніжне підборіддя. Трохи засмагле обличчя так і пашіло рум’янцем.
Тонка шия молодички вигиналась під разками намиста й дукачів. Біліла тонка сорочка з мистецьким вишиванням. Коліна обнімала картата плахта. Молодичка заслухалась дідового оповідання.
- У лісі живе полісун, - стиха оповідав старий. – Ходить із великою палицею і ганяє вовків, бо він вовчий бог. Тихий, як чоловік, тільки великий, як дерево… І від нього тіні нема… А в полі живе польовик. А в очереті над річкою очеретяник. Вибігає з очерету білим бараном і лякає людей. А в воді живе водяник, пакості чинить і греблі рве…
Перед могутньою постаттю обсипаного снігом старечої зими діда його маленька слухачка здавалася ніжною
Посміхнувшись, дівчинка помахала рукою з вікна.
Море ревіло дедалі дужче, люто накочуючись на берег.
Хтось швидко промчав вулицею на велосипеді, сховавшись за рогом будинку.
Кіт злизував сметану з блюдця, задоволено муркотівши.
Якщо що, вибачаюсь за помилки.
Одного весняного дня Микита з Тимком вирішили піти у ліс, нарвати квітів для матусі.
Він лише листя з дерев обриває , жодної користі від нього немає . Так відізвалася Осінь про свого найменшого сина. Образився Листопад і заплакав гірко-гірко. І донині Вересень радує всіх дарами садів та городів, Жовтень золотить лмсточки на деревах, а Листопад плаче дощами . Падають з неба його сльози , ніби маленькі дощинки .
У Кримських горах жили велетенські ведмеді, ватажком був-старий грізний звір.Вони знайшли між уламками корабля маленьке дівча. Прийняли до свого гурту та опікувалися.
Через декілька років виросла дівчина-красуня.Ведміде слухали її спів. Неподалік прибило човен із юнаком-красенем.
(Діалог залишай)
Все загриміло, застряслося... поверталися ведмеді.