Завязка это начало рассказа.Дальше какие действия сопровождаются с этой завязкой.Развязка это конец.Кульминация это наиболее напряженный момент в развитии действия, решающий, переломный момент во взаимоотношениях, столкновениях литературных героев или между героем и обстоятельствами.<span> </span>
Своєрідність визначення і розв'язання проблеми батьків та дітей у сільській родині (за повістю Івана Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я")Глибоке знання народного життя, вміння пропустити його крізь свою художню уяву та душу, артистичне володіння народною мовою допомогло Івану Семеновичу Нечую-Левицькому створити справжній шедевр української національної культури — повість "Кайдашева сім'я". Письменник з великою майстерністю показав життя українського села після реформи 1861 року, викривши причини непорозумінь і сварок на прикладі сім'ї Кайдашів.Проблема батьків та дітей є провідною темою багатьох творів як у світовій, так, зокрема, і в українській літературі. Проблема ця вічна, і висвітлюється та розв'язується вона кожного разу дуже цікаво. Головне для розв'язання цього конфлікту, на мою думку, є усвідомлення його причини. Основною ж причиною конфлікту між старшими та молодшими Кайдашами є нескінченна суперечка за "моє" і "твоє", дрібновласницькі інстинкти Кайдашів. Внаслідок сутичок і боротьби за приватну власність люди стають жорстокими, жалюгідними, руйнують родинні зв'язки, плямують власну гідність та близьких їм людей.Але є, на мій погляд, тут ще один аспект — віковий: старість не хоче поступатися своїми позиціями молодості. Чесно кажучи, глибоко в душі мені дуже жаль старих Кайдашів, що весь свій вік працювали, примножували добробут, ростили синів. Їм, цим вже дорослим синам, врахувати б це, але вони впевнено будують своє життя, де на батьківське "моє" вони відповідають гострим опором. Та їх теж можна зрозуміти, бо в перші десятиріччя після скасування кріпацтва свідомість селян зазнала суттєвих змін, що внесли в життя темного, забитого віками панщини народу нові капіталістичні порядки. Важко до них пристосовується родина Кайдашів, що складається з двох поколінь. Думаю, крім двох названих причин конфлікту ("моє" — "твоє" та "старість — молодість"), автор висвітлює ще одну: протиріччя між старим і новим ладом. Саме соціально-побутове середовище спотворює характери героїв повісті, що стикаються у конфлікті "батьки та діти".Нечуй-Левицький розв'язує цю проблему з досконалою майстерні стю: він створює на сторінках повісті родину, де у кожного її члена свій, несхожий на інші, майже протилежний характер. Але всі вони об'єднані однією ідеєю: мати побільше "свого". Старий Омелько Кайдаш — працелюбний стельмах, але знівечений духовно і фізично панщиною. Пияцтво поглиблювало його бездуховність та егоїзм (у сцені його відмови полагодити дорогу). У жорстоких родинних сварках та колотнечах розкривається власницька сваволя Кайдашихи, хоч у глибині душі вона добра і турботлива. Представниками молодого покоління виступають сини Карпо і Лаврін та їхні жінки Мотря і Мелашка. Характери у них протилежні: черствий та рішучий Карпо контрастує з поетичним Лавріном, який "собі на умі". Наприкінці повісті ми вже бачимо братів, що мало чим відрізняються один від одного: безперервні родинні сутички за "моє" і "твоє" зробили їх егоїстичними та впертими. В атмосфері грубості міняється і ніжний характер Мелашки, уподобившись сварливому характеру Мотрі.Конфлікт тимчасово згасає, коли всохла груша: сім'ї помирилися. Та тільки мені чомусь здається, що із висиханням груші "всохли"<span>і родинні взаємини. Так, сварок, може, вже й не буде. Та чи буде родинна єдність? Тільки мир і взаємодопомога можуть принести щастя і впевненість у майбутньому, а це, на жаль, мені вбачається уже втраченим безповоротно.</span>
В одном из московских домов в окружении множества слуг жила старая барыня. Среди всей ее прислуги особенно выделялся дворник Герасим. Был он высоким, статным мужиком – настоящим богатырем. Только вот говорить он не мог – таким уж уродился.
Барыня отличалась характером строгим и считала, что только она знает, как ее прислуга должна жить. Как-то раз задумала она женить своего башмачника Капитона. Капитон много пил, и барыня решила, что женитьба, а точнее, жена отвадит его от этого пристрастия. А в качестве жены для Капитона выбрала она прачку Татьяну. Татьяна была тихой, очень послушной и боязливой молодой женщиной. Она была красива, только красота ее была как-то незаметна из-за того, что и сама Татьяна старалась быть как можно незаметнее.
Татьяна очень нравилась Герасиму. Он постоянно оказывал ей знаки внимания – дарил подарки, метлой перед ней подметал. А когда увидел, что Капитон как-то слишком уж долго да любезно с ней разговаривает, то без слов дал ему понять, что с ним будет, если обидит он Татьяну. Сам Герасим собирался идти к барыне и просить у нее разрешения жениться на Татьяне. Поэтому и возникло и у Капитона, и у дворецкого Гаврилы опасение, что Герасим не просто будет огорчен таким решением барыни – он и убить Капитона и Татьяну может. Вот и решили они пойти на хитрость. Зная, что Герасим просто ненавидит пьяных, подговорили они Татьяну пройти мимо него, шатаясь, словно пьяная. Герасим, увидев это, пережил настоящее потрясение. Ушел он в свою дворницкую, закрылся там и не выходил весь день. А потом, выйдя, перестал обращать внимание на Татьяну. Только год спустя, когда уезжали Татьяна и Капитон в деревню (Капитон после женитьбы стал пить еще больше), подошел Герасим к Татьяне и подарил ей платок, а Татьяна расцеловала его троекратно.