<span>Наше життя почалося не зараз, не сьогодні вона й закінчиться. Багато століть створювалася історія. Великі люди – учені й воїни, герої й мудреці – по крупицях робили наше життя такий, який вона дісталася нам. І кожний момент цього життя можливий тільки тому, що були сторіччя до нього. Про це ми повинні постійно пам’ятати, це ми повинні чітко усвідомлювати, щоб продовжувати жити, залишатися повноцінною людиною – сполучною ланкою в безперервному потоці часу</span>Пам’ять про наших предків становить головне багатство нашої душі. Адже для того щоб ми зараз жили й були такими, які ми є, багато поколінь людей створювали наше суспільство, робили життя такий, який побачили неї ми. Та й у нас самих – пряме продовження моральних, культурних, історичних цінностей дідів і прадідів. Пам’ять про збіглих родичів також, а може навіть більше священна, чим пам’ять про видатних діячів минулого. «Під кожною могильною плитою – світова історія», – говорив Г. Гейне. І дійсно, кожна людина неповторна у своїй індивідуальності, кожний залишає свій слід у житті, пам’ять про свої справи, думки, життєвих устремліннях<span>Саме минулі покоління створили нас теперішніх, підняли наші думки й почуття до вершин людської мудрості. Тому ми завжди повинні зберігати у своїй пам’яті слід тої людської краси, той вогонь, що висвітлював життя збіглих, вогонь, що вони передали нам, а ми передамо нашим нащадкам. Адже людина затверджується у світі не тільки як мисляче й істота, що почуває, але і як одне з ланок у міцному вічному ланцюзі, що з’єднує минуле й майбутнє. Чим більше дорожить людина пам’яттю своїх батьків, дідів і прадідів, тим краще усвідомлює він своє місце в цьому світі, тим глибше почуває свою відповідальність за майбутнє. У наших предках – корінь нашого нинішнього існування, джерела нашої честі, совісті, достоїнства, ідеалів</span>Усе у світі покриється пилом забуття,Лише двоє не знають ні смерті, ні тління:Лише справа героя так мовлення мудрецяПроходять столетья не знаючи кінцяФірдоусіМи повинні берегти й почитати пам’ять про померлих, тому що, як сказав В. А. Сухомлинский, у кого немає в душі минулого, у того не може бути й майбутнього. І він був прав. Могили померлих, близьких нам людей є відбиттям нашої душі. Акуратна й доглянута, вона передає нашу любов, пам’ять. Вона символізує продовження життя людини в наших серцях. Так само як забуті могили – наша байдужість. Скільки більш-менш високих, але однаково важливих справ зробили живучі до нас. Видатні герої великих історичних воєн, учасники переломних моментів історії – наші діди й прадіди. Їхній час було часом боїв. Вони боролися за наше щастя, за те, щоб ми зараз одержали можливість жити у світі й спокої. Зараз, на жаль, про це забувають.<span>Але ж люди присвятили боротьбі все своє життя, деякі загинули за світлі ідеали. У нас у сім’ї з покоління в покоління передаються оповідання про Велику Вітчизняну війну, у якій брали участь наші діди (прадіди), дбайливо передаються записи, зроблені їхньою рукою, їхнього враження від тих подіях. І що б зараз не говорили із приводу того, мала сенс чи ні та війна, праві були ми чи ні, – для мене не існує такого питання. Мене обурюють люди, які, не будучи самі живими свідками происходящего в ті дні, беруться засуджувати й переробляти історію. Я вважаю, що це були великі дні, а наші предки були великими людьми. І в докір подібним горі-критикам необхідно зберегти світлу пам’ять про їх і передати майбутнім поколінням</span><span>Але неповторна й цікава доля не тільки тих людей, які пішли, які брали участь у великих подіях минулого. Нашої уваги й участі вимагають і ті, хто живуть зараз – нинішні старі й бабусі. Вони почувають, що їхній час іде й найбільше мають потребу в підтвердженні того, що пам’ять про їх збережеться в серцях дітей і онуків. Тому варто іноді відкласти всі свої заняття, сісти поруч і попросити розповісти що-небудь про себе. Упевнено, ви не пошкодуєте про час, витраченому на те, щоб їх послухати. Мінути уваги з вашої сторони продовжать життя цих людей, а ви почуєте багато цікавого й повчального, важливого для вашого духовного розвитку</span>
Як парость виноградної лози, плекайте мову. Бринить-співає наша мова, чарує,тішить і п'янить. В землі віки лежала мова і врешті вибилась на світ. О, мово, ночі колискова! Прийми мій радісний привіт. І звеличимо на диво і розум наш, і наш язик. Наша мова солов'їна.
У мене теж є батьки, і вони добрі. Вони працюють, не покладаючи рук. Мама прибирає квартиру, готує різні страви, виконує дуже багато іншої роботи. Недарма кажуть: “Жіноча робота ніколи не скінчиться”. Це, звісно, правильна думка. Тато — головний у нашій сім’ї — забезпечує нас усім: купує одяг, продукти, постійно працює на різних роботах, аби нам нічого не бракувало.
Я вважаю, шо кожна дитина повинна допомагати своїм батькам тому, що батьки не встигають зробити все, що потрібно. Я допомагаю своїм батькам прати, прибирати в квартирі, поливати квіти, ходити до магазину.
У мене найчудовіші батьки, яким я завжди буду допомагати. Я дуже їх люблю.
Тричі відміряй, а раз відріж (роздум про зміст прислів’я)
Прислів’я дійшли до нас від наших пращурів як дорогоцінний мовний скарб. Вони відтворюють мудрі думки нашого народу, але цю мудрість можуть зрозуміти лише ті, хто поважає рідний край та рідну мову, хто гідний цієї мудрості.
Пригода, про яку я хочу розповісти, сталася влітку. Моя подруга Надя захотіла пошити собі сукню. Взяла великий шмат тканини, ножиці, голку та нитки. Почала шити. Вона була не дуже старанна і хотіла пошити дуже швидко. Ось Надя абияк зняла мірку, швиденько зробила намітки на тканині і вирізала великий шматок. Притулила до себе викрійку і вирішила ще підрізати. Зрізала вона ще з боків, та все на око, як-небудь, бо поспішала, хотілося швидше похизуватися сукнею. Відрізала, зшила, підрубила, а сукня мала.
Прийшла до мене та розповідає:
— Юлю, ти знаєш, я захотіла пошити собі сукню. Я раз поміряла, а потім декілька разів обрізала і трохи не вгадала.
Я посміхнулася:
— Надю, послухай-но, що я тобі скажу. По-перше, все треба робити охайно та старанно і думаючи. Але краще за мене скаже мудре прислів’я: “Тричі відміряй, а раз відріж”. Дотримуйся цієї мудрої думки, і ти пошиєш чудову сукню.
— Так, Юлю, зрозуміла я, що ти хотіла мені сказати. Дякую.
Не я навчала подругу, як шити гарне вбрання, виконувати все точно і охайно. Цьому навчає нас усіх народне мудре прислів’я.
