Кирило намагався старанно вчити уроки. Йому подзвонив його друг Артемко, просто побазікати.
— Алло. Друже, привіт, як справи?!) - радісно сказав Артем.
— Не дуже. Дістали, якщо чесно, вже ці уроки! Але ж я хочу бути відмінником. Тепер я розумію, як важко Руслану... (він відмінник)
— Хха, нема чого засмучуватися. Канікули ж скоро!
— Еге, скоро, аж через тиждень.
— Ну то й що? Ти довше чекав, потерпи. До речі, новий рік скоро. Ти вже придумав, який подарунок хочеш? Я ні.
— Я теж ні. Хоча, я хочу гіроскутер, але, нажаль, він надто дорого коштує.
— Ооо... Я теж хотів би собі такий подарунок. Може, все таки попросимо маму?
— Я вже просив. Марно((
— Я теж спробую попросити.
— Ну попроси.
— Якось потім, ми ж зараз розмовляємо. Ну добре, бувай, ти ж кажеш, що тобі уроки треба робити, не буду тобі заважати)).
— Бувай!
Монітора, Таїланда, капітала, іспита, інвентаря, Лівана, табуна, локона, характера.
армією, бобром, хрущом, творчістью, здобиччу, грушею, пивоваром, меблярем, мавпеням, гелієм.
Олександре Віталійовичу, шофере Андрощук, гімнасте, панянко, Вікторія Олегівно, ласунчику, дубе.
Насупитися-посміхнутися
Радість-сум
Радіти-сумувати <span />
<em>Кожна людина починається зі знання свого роду . А її коріння закладено в батьківській домівці та в материнській пісні . Батьківська хата - це те що завжди згадується сниться що ніколи не забуває і гріє теплом спогадів .</em>
У однiй газетнiй <em>статтi </em>було надруковано вiрш моє<span>ї подруги Оксанки.
Вчителi в нашiй школi дають дiтям гарнi <em>знання</em>.
Сьогоднi дощ <em>лл</em></span><span><em>є</em><em>,</em>мов з вiдра.
Взявши <em>знаряддя </em>працi ми з братом пiшли прибирати садок.
</span><span>У стиглому житньому <em>колоссі</em> сюрчать коники.
</span><span>Хтось викинув сміття на <em>узбіччя</em>, але якась совісна людина прибрала його.
</span><span>Коло самих хат, ростуть дикі груші та яблуні, розкинувши своє широке <em>гілля</em> понад соняшниками.
</span><span><span>Треба бути праведним <em>суддею</em></span>.
</span>