Моя вулиця імені Генерала Потапова названа на честь командуючого п"ятої армії Південно-Західного фронту. Ці війська захищали наше місто від фашистів у перший рік Вітчитзняної війни.
На ній немає видатних архетиктурних споруд, але тут розташована відома усій Україні молочна фабрика"Рейнфорд". Також є в нас спортивно-розважальний комплекс "Плаза", де полюбляють бувати усі мешканці нашого міста.
Але не за це я люблю нашу вулицю. А за наших мешканців, за її зелені дерева й затишні дворики. Мені дуже подобається жити на моїй вулиці, де я гуляю разом з друзями й батьками.
якщо щось в вас з"явилося нове-напиши, я виправлю.
У кожного своя сім"я, у кожного своя родина. Розкажу Вам казку я про Вітрюгана і його сина. Маленький хлопчик-вітерець, такий легенький, свіжий. Завжди тихо літає десь або вдома читає книги. Хороший син і тут без мови, подобається дуже всім. Вітрюган-тато задоволений гарним хлопчиком своїм. Та якось вітерець літав, цікавився усім навколо. Схаменувся - заблукав! "Ну як вернутися додому?" Тут тато вітер розійшовся, почав шукати вітерця. "Ну скоріше б він знайшовся!", і полились лихі слівця. Шумлять дерева, ліс аж виє. І сонечко пішло у дім. То тато-вітер шаленіє. Шукає сина свого скрізь. Ну й довгенько він буянив поки десь в чужім краю, у зеленім, квітучім саді знайшов кровиночку свою. Тож тепер коли вітрище сильний-сильний б"є в вікно. Люди знають чого він свище- <span>шукає сина знов свого! </span>
Оного разу ми з друзями пішли у ліс.
-Іванко як це ми не зробили цього раніше?-запитав Олексій.
-Не знаю!
-Тут стільки грибів!
-Спраді.
-Ой іванку а хто це йде?
-Ой та це ж мавка!
-З того місця ми швідко накивали п'ятами!
Смішна історія сталася зі мною влітку, коли я гостював у бабусі на дачі. Це дивне місце - буйна зелень, зарості соковитою і стиглої малини, плодові дерева, по гілках яких дуже весело дертися, щоб зірвати стигле яблуко або ароматну грушу.
Однак вечорами ми стали помічати дуже дивний шум з сусіднього занедбаного ділянки, густо порослого чагарником. Здавалося, там ховається величезний і страшний звір. Одного разу дорослі ненадовго відлучилися, залишивши на дачі нас з молодшою сестрою. І в цей час моторошний шум за сітчастим парканом відновився. Він супроводжувався хрускотом гілок, шелестом торішнього листя. Як старший брат і захисник, я кинувся в сарай і схопив перше, що підвернулася під руку - велику лопату. І навіть моя маленька сестричка кинулася за своїм іграшковим совочком для піску.
З таким страхітливим «озброєнням» ми завмерли біля хвіртки, чекаючи появи жахливого монстра, якому і готувалися дати відсіч. Яке ж було наше здивування, коли з-під сітки прямо до нас виповз крихітний їжачок зі смішною чорним носиком і очима-намистинками. Він діловито сопів і тупав, створюючи той самий шерех і хрускіт, якого ми так боялися щовечора. В цей же момент з'явилися дорослі, застав нас в войовничої позі.
Цей кумедний випадок дуже повеселив всіх, і ми з сестрою засоромилися своєї безглуздої боязні. З тих пір ми знаємо, що дорослі їжаки і навіть ежата здатні видавати дуже сильний шум.