Я хочу подякувати своєй матері за те що вона мене виростила годувала та народила,Вона для мене старається все робити з душою та з любоввю.Хочу також подякувати за те що вона мене годує смачними стравами виховує, Вона для мене чудова та найдобріша найкраща.Я люблю свою чудову мати. :)
-У сучаснiй украïнськiй лiтературнiй мовi вживаються переважно повнi
прикметники, що мають у всiх формах вiдмiнковi закiнчення: добрий,
<span>доброго, доброму, добрим, на доброму.
-</span>Короткi форми вживаються пере важно в розмовнiй мовi, поезiï й
на роднiй творчостi:
__Пливе човен води повен (Нар. тв.).
__I шумить, i <span>гуде, дрiбен дощик iде (Нар. тв.).
-</span>Нестягненi форми прикметникiв уживаються в розмовно-побутовому
стилi, фольклорi, а в художнiх тво рах виступають як засiб вираження
врочистостi, емоцiйноï пiднесеностi й стилiзацiï пiд
народнопiсенну мову:
__Ой, у святую недiленьку Рано-пораненьку Не
сизiï тумани уставали, Не буйнiï вiтри повiвали, Не
чорнiï хмари наступали, Не дрiбнiï дощi накрапали, Коли три
брати iз города Азова, Iз турецькоï бусурменськоï Великоï
неволi утiкали… (Нар. те.)
__Зоре моя вечiрняя, Зiйди над горою,
Поговорим тихесенько В неволi з тобою. Там матiр добрую мою Ще молодую у могилу Нужда та праця положила. Оживуть степи, озера І не верстовiï, А вольнiï, широкiï Скрiзь шляхи святiï
<span>Простеляться. (З те. Т. Шевченка.)</span>
Доброго ранку, Ольго Петрівно! Вітаю вас із днем народження. Бажаю вам гарних учнів.
Це велике щастя, що ми живемо на такій географічній широті, де маємо аж чотири пори року – прекрасні та несхожі між собою. Усі вони дарують нам свою красу. Осінь вважається найпримхливішою, мабуть, через мінливість осінньої погоди. То світить нежарке сонечко, то накрапає сумний дощик, то стоять сірі похмурі дні, то дує сильний вітер… Проте є в осені величава дозріла краса.
У вересні та на початку жовтня природа пишна, яскрава: дерева змінюють зношене вже зелене вбрання на розкішні золоті шати, оздоблені яскраво-жовтими та червоними прикрасами. Спека минула. Стоять теплі ясні дні, погода м’яка, що так і хочеться блукати тихими вуличками та милуватися красою, що оточує тебе.
Аж очі розбігаються від багатства кольорів! Зацвітають осінні квіти – айстри, жоржини, та й досі пливе в повітрі аромат троянд. У пору бабиного літа все навколо вкрите вигадливими сіточками-павутинням. І коли пройде легкий дощик, його краплі плутаються в них та виблискують на сонці, не змочивши творіння павуків.
А потім осінь стає сумною. Поволі опадає листя з дерев, перетворюючись на м’який килим, що шурхотить під ногами. А якщо раптом вдарить хоч легенький мороз, більшість дерев роняють усе листя водночас. До наступної весни вирушають птахи у теплі краї. Стає холодніше, і тому не хочеться дощу, а дощить частіше й частіше. І вітер дужчає. Ще й сонце заходить усе раніше, на вулиці холодно та незатишно. І осінь, прощаючись з нами, непомітно переходить у зиму…
7.30 - сім тридцять
9.15- дев,ять п,ятнадцять
12.45 - дванадцять сорок п,ять
15.10- п,ятнадцять десять
17.55 - сімнадцять п,ятдесять п,ять
22.20 - двадцять два двадцять