Пословицы о доме:
<span>Дом как полная чаша.Дом вести, не лапти плести.В гостях хорошо, а дома лучше.Дома не в гостях: посидев, не уйдёшь.Добрая женитьба к дому приучает, худая от дому отлучает.Домом не управил, так и городом не управить.Домом жить - не развеся уши ходить.Дом для фасада строится.Дом превелик, да лежать не велит.Дом домом, а домовой даром.Дом яма: никогда не наполнишь.Свой дом - не чужой: из него не уйдёшь.Без хозяина дом - сирота.Если, выходя из дому, зацепишься, — скоро опять там быть.Хоть худ дом, да крыша крепка.Пар костей не ломит, вон души не гонит.Купил дом с домовым.На чужой каравай рот не разевай, а пораньше вставай, да свой затевай.Ни запорца, ни подворотенки.Наша изба не ровно тепла: на печи тепло, на полу холодно.Добрая жена дом сбережёт, а худая рукавом растрясёт.Люби дома, что захочешь, а в людях — что дают.Три кола вбито да небом покрыто.Купи хоромину житую, а шубу шитую.Не красна изба углами, а красна пирогами.Не дом хозяина красит, а хозяин дом.Хороши хоромы, да нет обороны.Избушка на курьих ножках.Ни кола, ни двора, ни пригороды.Горе тому, кто непорядком живёт в дому.Мило тому, у кого много всего в дому.Хозяин в дому, что медведь в бору.Держись друга старого, а дома нового!При семи ветрах восемь улиц.Дождём покрыто, ветром огорожено.Гость в дом, а Бог в доме.Добрая то речь, что в избе есть печь.Спасибо здешнему дому, идти было к другому.Пиво не диво, и еда не хвала; а всему голова, что любовь дорога.У него в дом нечем собаки заманить.Кошка да баба завсегда в избе, а мужик да собака завсегда на дворе.Своя хатка - родная матка.Худо жить тому, у кого ничего нет в дому.Спесивый дома обедает.Избушка на курьих ножках.Свой уголок – свой простор.В чужом доме не осуждай!Каково на дому, таково и самому.Хозяин весел и гости радостны.Домом жить, обо всём тужить.Что в поле ни родится, всё в доме пригодится.Свиная закута соломой заткнута.В поле серпом да вилой, так и дома ножом да вилкой.Своя хатка – родная матка.Небом покрыто, полем огорожено.Не по дому господин, а дом по господину.Дома сидеть – ничего не высидеть.Дом – чаша чашей.И мышь в свою норку тащит корку.Наша горница с Богом не спорница: на дворе тепло, и у нас тепло.Свиная закута соломой затянута.Где работно, там и густо, а в ленивом дому пусто.На печи всегда красное лето.Горе тому, кто непорядком живет в дому.Хоть худ дом, да крыша крепка.Чулан - другая изба.Дом вести, не бородой трясти.Сведём так домок, что не нужен и замок.Кто, идучи домой, споткнется, у того дома ссора готова.И такой родится, что ни дома, ни в людях не годится.Денег много - мельницу строй; хлеба много - свиней заводи!Всякий дом хозяином держится.В большом дому, чего не хватишься, того нет.Сова близ дома кричит — к новорожденному.Без мужа голова не покрыта; без жены дом не крыт.Хорош бы дом, да черт живёт в нём.Цыганский дом: три кола, да посередине головня.В чужом доме побывать – в своем гнилое бревно увидать.Сорока скачет на дому больного — к выздоровлению.Коли изба крива – хозяйка плоха.Одинокому – везде дом.<span>Двор - что город, изба - что терем.</span></span>
Людина сама створює власне життя — з реального та мрії, із бажаного та випадкового. Це її спілкування з навколишнім: або бажання бути таким, як усі, або сліпе підпорядкування законам буття та суспільства, або сміливість стати "білою вороною", знайти свій шлях. Це модель власного життя — обрання заняття, погляд на майбутню сім'ю, навіть омріяний образ коханого. Саме від тебе залежить чудовий, неповторний візерунок мозаїки твого життя. Вічність та яскравість його кольорів. Вузлики на зворотному боці. Можна вибирати журавля у небі, невагомість і тепло сонячного проміння, а можна — синичку в руці, відчутну коштовність золота й мідяків у жменьці.
Але найголовніше, на мою думку, — це дар розуміти інших: не заздрити, принижуючи інших, підганяючи високе під свій ранжир. Тоді, може, й ти колись почуєш дивну мелодію, піднімешся над землею і відчуєш себе хоч на годину чарівником.
Маленьке село Каперна, де все знають один про одного, де звикли до буденності й розважають себе пустими балачками та байками, де діти змалку лаються, бо не уявляють інших відносин, де навіть на море дивляться просто як на місце для заробітку.
Усі, звичайно, дають хліба й сірників у борг жінці, що опинилася у скрутному становищі, але ніхто не подасть руку допомоги, не захистить від німих докорів, від глузливої пропозиції шинкаря Менерса, що зазіхнув на єдине багатство жінки — її любов до чоловіка.
Із смертю дружини світ для Лонгрена стає темнішим і душним, бо з нього підуть ще улюблена робота й кораблі. Може, тому й обрав він таку справу — робити "морські" іграшки, що це було якоюсь хвірткою у минуле, якимось відблиском колишнього щастя?
Він не подасть руку дружби селянам, нічого не візьме у цьому суспільстві, навіть дрібниці — і це дратуватиме. Але й не підніме руку помсти — це просто не зрозуміють як слід. Навіть те, що він, дивлячись у бурю на свого кривдника, що відпливає у човні без весел, не кричав, не лаявся, а просто мовчав, — теж поставлять йому в провину. Серед лінивих, сонних душею і тому жорстоких людей важко бути іншим, але в тому й сила й краса справжньої людини, щоб не стати таким, як вони.
Хто б з них знав, що Лонгрен переживатиме цей випадок з Менерсом, свою усвідомлену пасивність тоді, на причалі, не спатиме ніч! Мешканцям Каперни не зрозуміти, як вичавлює він із себе ті краплини жорстокості, що примусили зробити "чорну іграшку"...
їм не зрозуміти також ту силу добра й мудрості, що не дозволить відняти у дитини іграшку-мрію, казку про чарівний корабль: "Щодо пурпурових вітрил Думай, як я: будуть тобі пурпурові вітрила". До речі, сам колір вітрил у мешканців Каперни втратить свій світанковий відблиск, перетворившись на грубий червоний, як їхні прості, брутальні історії, п'яні співи і повна неспроможність до вигадок...
Мабуть, сама доля за всі випробування повинна винагородити Ассоль пославши їй назустріч Грея...
Щирий та рішучий хлопець, що не може спокійно дивитись, як на полотні відомого майстра стирчать цвяхи з рук розп'ятого Христа і ллється кров, який не пошкодує для Щастя служниці власної скарбнички, а, побачивши у домашній бібліотеці картину з кораблем у бурхливому морі, закохається у море одразу й назавжди. Шляхетний юнак, який на крилах високої мрії здолає всі перешкоди, заслужить повагу капітана й розуміння матері, навчить її не тільки боятися за нього, але й чекати на нього й молитися за свого сина-мандрівника. Капітан-романтик, що вибирає вантаж на свій "Секрет" не за вигідний фрахт, а за його відповідність живій уяві.
Саме він, почувши незвичайну історію про дівчину і зрозумівши, що за люди оточують її в Каперні, ні на мить не вагатиметься, що Ассоль повинна одружитися саме так, як колись напророкував старий мандрівник. Може, тому він не торгується у крамниці, купуючи шовк на нові дивовижні вітрила, що те почуття, яке зростає в ньому, не має ціни? Саме тому "всі ці дні він був на тій щасливій висоті духовного зору", що поєднала його чудо з душею музики і привела на корабль оркестр вуличних музик, які змушують плакати прості серця і звучати кращі струни у душі кожної людини.
Грей зрозумів "одну нехитру істину. Вона в тому, щоб робити так звані дива своїми руками. Коли для людини головне — отримати дорогий п'ятак, легко дати цей п'ятак, але, коли душа приховує зернятко полум'яної рослини, — дива, зроби їй це диво, якщо ти в змозі".
Треба зрозуміти, що є "дива на землі: посмішка, веселість, прощення та вчасно мовлене, потрібне слово. Володіти цим — значить володіти всім".
Нехай сяють пурпурові вітрила над нервовою метушнею, похмурою тривогою та злобним переляком мешканців Каперни, над лементуванням чоловіків і зміїним шипінням їхніх жінок — вони навічно залишаться внизу, у старому смітті буденності, багнюці обмеженості. Мрія підніма Ассоль, як на крилах, на палубу чарівного "Секрета", всю у виблисках пурпурових вітрил і сонячних зайчиків, схожу на небесний сад. Очі, що вперше