Придбав художник олівець. А цей олівець виявився не простий, а чарівний. Узяв він його і став малювати. Аж щось запищало в майстерні. Художник оглянув приміщення — нікого нема. Доки він це робив, чарівний олівець швидко закінчив розпочатий малюнок. Здивувався майстер. Тут знову почувся писк. Художник став оглядати кімнату і несподівано обернувся. Дивиться, а олівець новий малюнок закінчує. Тоді художник відсунув чарівний олівець убік і взяв звичайний. Став малювати зажурену мати. А чарівний олівець тієї ж миті повторив малюнок. За деякий час була виставка робіт цього художника. Стали люди розглядати малюнки. Коли дивились на малюнок олівця, усі захоплювались, а коли подивились на малюнок художника, заплакали. Чи буває кращий чарівник, ніж людина з її любов'ю до людей?
Жив був протий олівець. Одного разу зустрів він красиву ручку. Вона бу ла рожева і блискуча. Підійшов олівець до ручки і каже: - Давай товаришувати! - Не хочу, – відповіла ручка. Ти такий простий, а я блискуча і красива. Засумував
олівець і пішов своєю дорогою. Раптом він помітив, що на дорозі щось
блищить. Підійшов ближче і побачив, що це калюжа рожево-бличкучих
чорнил, які залишила після себе красива ручка. Він осунувся в цій калюжі
і теж став красивим. В цей час проходила та сама ручка. Вона побачила
красеня олівця і сказала: - Давай товаришувати! Олівець
погодився. І стали вони ходити разом, гратися, веселитись. Одного разу
на прогулянці вони попали під дощ. Чорнила з олівця змились, він став
простим. Ручка розсердилась на олівця, і пішла від нього. Після цього їй
зустрілись інші красиві олівці та ручки, але ніхто не хотів з нею
товаришувати. Вони відповідали нашій Ручці, що вони красивіші за неї.
Ручка засумувала. Вона побачила простого олівця, попросила у нього
пробачення і запропонувала: - Давай будемо вірними друзями! Олівець теж попросив пробачення за брехню. І стали вони жити в красивому пеналі. Так закінчилась казка.