[т'амушчий] на у наголос
[йаблун'ка] наголос на першому а
<span>С тех пор как мы купили первую машину я дико заинтересовалась автомобилями. Надо сказать что меняли мы машины уже четыре раза. По разным причинам это всё происходило (авария, угон, переезд в другой город). Да-да всё было.))) Ну так вот теперь я спец по автомобилям не хуже своего мужа.)) Потому как доверить только ему одному выбор новой машины каждый раз не решалась. Всё-таки машина это не ведро картошки, а мужики все идиёты, ну это мы знаем, да?))) Теперь когда мы едем по городу я обожаю рассматривать другие машины и сравнивать со своей. А ещё я люблю просматривать разные автосайты и читать об автомобильных новинках . Сейчас почти каждый день появляется информация о том что такая-то известная компания выпустила новую модель уже известной марки или запустила в производство какую-то совершенно новую марку. Ну так вот я обожаю читать про разные суперские навороты в этих иномарках. А вот когда читаю что у нас в стране в каком-нибудь городе наладили выпуск выпуск машин на иностранной линии, честно говоря становится грустно. Потому что деньги на ветер... Кто на них ездить то захочет? Цена наверняка будет как на иномарки, а качество фиии. :((</span>
<span>Поїдемо поговоримо з лісом, а вже тоді я можу і з людьми (Ліна Костенко)
</span>Ялинка затремтіла від низу до вершечка, і кілька зелених глиць упало на сніг (М. Коцюбинський) Матерія не зникає, вона переходить з однієї форми руху в іншу. Ми садили квіти у саду, і ми робили це на задньому подвір'ї.<span>Сашко зробив домашнє завдання, склав речі до портфелю, і мати полегшено зітхнула.
</span>Випав сніг — і дахи будинків вкрились товстою білою ковдрою.
Думаю так, але може шось і неправильне
Мова – це не тільки засіб порозуміння між людьми. У мові нація загодовує всю свою історію, багатовіковий досвід, здобутки культури, духовну самобутність.
Мова для кожного народу стає ніби другою природою, що оточує його, живе з ним всюди і завжди. Без неї, як і без сонця, повітря, рослин, людина не може існувати. Як великим нещастям обертається нищення природи, так і боляче б'є по народові зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що є рівноцінним неповазі до батька й матері.
Що ж таке рідна мова? Яку мову вважати рідною? Визначення рідної мови є у Д.Розенталя і М.Теленкової "Язык, усваиваемый ребёнком в раннем детстве путём подражания окружающим его взрослым". Але воно не дає вичерпної відповіді на поставлене запитання. А як же бути, коли дитина з раннього дитинства виховувалась у чужорідному мовному середовищі? На жаль, багато мовознавців забуває про те, що рідна мова закладена в людині генетично. Сучасна електроніка фіксує особливості національного плачу новонародженої дитини. То чи маємо ми право байдуже ставитись до свого національного генетичного коду? Чужа мова, насаджена в ранньому віці, гальмує розумовий розвиток дитини: "... вчені підтвердили геніальний здогад Вільгельма Гумбольдта, висловлений у XVIII ст., що мова у вигляді коду існує в нейроклітинах людського мозку і генетично передається від батьків до дітей. Навчання мови дитиною йде як розшифрування коду. Мало того, мозок людини має ділянки, функціональне призначення яких запрограмоване на майбутнє".