1 вариант -Для кожного з нас родина починається з найдорожчих місць - з будинку, де народився і жив, зі школи, де вчився і мужнів, з вулиці, де починався шлях в жізнь.На нашій вулиці гладка дорога, щоб не псувалися колеса машин. Вдома пофарбовані білою фарбою, щоб було спокійно на душі. Дзижчить ніжна мелодія ллється на вулицю з вікон будинків. На вулиці зустрічаються буфети, в яких продається смачне, прохолодне морозиво. Коли йдеш по нашій вулиці, то здається, що за спиною ростуть крила.
Ознаки шляхетності — це і гострий розумний погляд, і горда аристократична постава. Але зовнішня шляхетність вигляду — лише наслідок внутрішньої. Передусім шляхетна людина — це людина, яка упевнена в собі та любить своє оточення… Яка не зрадить, допоможе… Яка іншим віддає більше, ніж отримує сама. На мою думку, це людина, що має такі риси, як доброзичливість, вихованість, ввічливість, порядність.Саме такими людьми є герої роману О. Гончара «Собор» Микола Баглай, Єлька.Я вважаю, що шляхетна людина має бути передусім поблажливою до слабкостей і вад інших. Уміння вибачати зовсім не означає, що непотрібно вміти постояти за себе. Та яким би не було походження та становище, не принизити, не образити іншого — ось справжня шляхетність.Пригадаймо, що ще в стародавні часи чоловіки довіряли своїм жінкам оберігати вогонь, але, коли йшли на полювання, завжди хтось залишався, щоб захищати територію, жінок та дітей і допомагати слабшим. Це були перші зародки шляхетності та людяності.На жаль, нині людей, які зберегли в собі прекрасні якості, дуже мало. Ми стоїмо на порозі деградації, відбувається зворотний процес еволюції — уподібнення тваринам… Люди в цьому світі бояться виявляти свої моральні чесноти, воліючи ховатися за мас-кою байдужості.Мені дуже пощастило: я маю друзів, які не ховаються у собі — вони відкриті та щирі, а отже, шляхетні люди.<span>Таким чином, шляхетність — це риса, яка личить усім, але мало хто нею користується. Г. Сковорода писав: «У серці є власні любов і тепло!». Будьмо ж шляхетнішими, навчімося сіяти добро, а воно, будьте певні, повернеться сторицею. І тоді світ станс добрішим і світлішим!</span>
<span>Рідна українська мова — це основа нашої безмежно багатої культури. Класична українська література, починаючи від Шевченка чи навіть ще й від Котляревського, показала нам приклад того, як треба ставитись до народної мови, цього ясного і справді цілющого для художника джерела. До велетнів української національної культури безперечно належать Тарас Шевченко, Іван Франко, Максим Рильський. Шевченко ввібрав у себе могутній волелюбний дух українського народу. У своєму "Кобзарі" народний співець відобразив ціле море народного горя, невольницький поклик до помсти й порив до свободи, чарівну красу української пісні. Вогненною піснею та віщим словом повернувся поет до рідної своєї України. Вірні традиціям великого Кобзаря, класики нашої літератури створили в цей час такі всесвітньо відомі шедеври мистецтва слова, як соціальні повісті й романи (Панас Мирний), драми й комедії (І. Карпенко-Карий), поезію і прозу (Іван Франко), громадянську лірику і публіцистику (Павло Грабовський). Ці письменники боролися за чистоту й яскравість літературної мови, за високу художню майстерність.З двадцятих років руйнувалися наші безцінні святині, палилися українські бібліотеки, безжально витіснялася рідна мова з державних установ, середніх і вищих навчальних закладів. Ярлик "націоналіста" відразу чіплявся кожному лише за те, що розмовляв рідною мовою.Внаслідок такої "інтернаціоналізації" наш народ вироджувався, був позбавлений знань про власну історію, культуру.Максим Рильский у своїх віршах та творах закликав нас любити рідну мову та зберегти її для своїх нащадків. Він у своїй поезії надавав велике значення порівнянням та метафорам, підкреслюючи, що вони прикрашають літературну українську мову.Під час Великої Вітчизняної війни, коли горіли жахливим полум'ям міста та села України, коли ненависний ворог хотів задушити нашу національну свідомість, український народ не зрікся своєї мови. Жага любові до Вітчизни і жага помсти ворогові були провідними мотивами творчості Рильського під час війни. Одним з найкращих віршів Рильского є "Рідна мова". Поет радить вчитись у народу, в якого "кожне слово — це перлина, це праця, це натхнення, це людина". Замислюючись над рядками цього вірша, я уявляю собі історичні події того часу, коли рідну мову "...в ярмо хотіли запрягти, як дух степів, гарячу, і осліпити, й повести на чорні торжища, незрячу..."Хай немеркнучим заповітом усім синам й донькам України стануть полум'яні слова Максима Тадейовича:Мужай, прекрасна наша мова,Серед прекрасних братніх мов,Живи, народу вільне слово,Над прахом царських корогов,Цвіти над нами веселково,Як мир, як щастя, як любов!Максим Рильський проголосив ці патріотичні слова багато років тому, а звучать вони свіжо, актуально, адже боротьба за волю і співуче слово триває, бо вічним є народ, його національна свідомість, його культура і рідна мова.
</span>
У мене велика власна кімната,У правому кутку знаходиться ліжко,Напроти ньогої стіл, поруч телевізор,у ній багат о цікавого, Мені подобається моя кімната!