1)Мамо, я пам'ятаю твої золоті руки з самого народження!
2)Чому ж ти, Грицю, такий веселий?
3)Люба моя, чого ж ти мене не дочекалася?
4)Батьку, в чому сила мудрості твоєї?
5)Де ж ви, вельможна бачили мене?
6)Вода, в чому сила твоя?
Товариш-друг.гамін -галас.лице-облича.держава-крайна.абетка-алфавіт.лелека -чорногуз.ледащий-лінивий.хоробрий-сміливий.
Н.в. п'ятсот сімдесят чотири, сімсот вісімдесят три.
Р.в. п'ятисот сімдесяти чотирьох, семисот вісімдесяти трьох.
Д.в. п'ятистам сімдесяти чотирьом, семистам вісімдесяти трьом.
З.в. п'ятсот сімдесят чотири, сімсот вісімдесят трьох.
О.в. п'ятьмастами сімдесятьма чотирма, cемистами вісімдесятьма трьома
М.в. (на) п'ятистах сімдесяти чотирьох, (на) семистах вісімдесяти трьох
Ответ:
Мистецтво... Воно зачаровує нас силою краси: краси звуків, краси почуттів, краси побаченого. І якщо вже зачарувало людину — то це навіки. Отака вона сила — сила мистецтва. Когось зачарувала таємнича, ніжна, трепетна музика, когось довершена картина, когось прекрасна книга, когось чарівний спів виконавця.
Серед музичних творів мені найбільше подобається "Місячна соната" Бетховена. Бетховен був геніальним композитором, тонким ліриком, умів майстерно передавати звуками те, що відчувала його переповнена образами, зранена переживаннями та нещастями душа.
Глибоким ліризмом сповнена "Місячна соната" Бетховена. Ніжно звучить музика, але де-не-де чуються насторожені звуки. Вони ніби віщують негоду, що наближається. Я відчуваю звуки спочатку тихі, а далі все сильніші, гучніші. І ось вже буря. Уявляю, як над морем потьмарилося небо, закривши свинцевими хмарами срібний місяць. Як великі лавини злітають вгору, вдаряються об каміння і розлітаються тисячами краплинок. Сила звуків наростає, і перед моєю уявою постає розгніване море, справжня буря на морі... Громові розкати чуються в музиці. Вона зривається з клавіш і летить вдалину, наповнюючи мою кімнату стогоном. Та враз громовиця зникає, і знову звучить мелодія. Знову ллється місячне сяйво в душу і звучать затихаючі тривожні звуки.
Уявімо собі часи, коли ще не існувало міст, країн, а людство було лише жменькою племен, розкиданих по безкраїх просторах землі. Це було за дохристиянських часів, коли наші пращури були язичниками. Тоді одним з найголовніших божеств уважалася жінка-мати — берегиня роду. Згодом на простори України прийшло християнство, але про берегиню роду не забули.
У сучасній Україні ведеться чимала робота по збереженню культурної спадщини. І багато стало відомо саме про матір-берегиню. Дійсно, існував культ берегині роду: їй приносили жертви, улаштовували на її честь гучні свята, Пізніше берегиню стали ототожнювати з найстаршою жінкою в сім’ї, тією, що боронила від усіх нещасть своїх дітей аж до четвертого коліна.
Кожна українка має в собі таємницю життя, таємницю роду. Якщо зазирнути в жіночі очі, чомусь стає зрозумілим: світлий образ матері-берегині повинен був виникнути саме на цій землі. Наші бабусі й матусі — то найсправжнісінькі берегині для нас, малих. Так було завжди, так буде завжди.