Костянтин Костянтинович,Костянтинівна
Святий Миколай
- Що ти хочеш отримати в нагороду за добре життя на землі? - запитав Го-сподь у Миколая, коли після смерті його душа постала перед престолом Всевишнього.
- Нічого не хочу, - відповів Миколай, тільки дозволь мені, Боже, хоч інколи сходити з неба на землю і відвідувати дітей, яких я дуже сильно люблю.
- Я знав, що ти про це попросиш. Ти зможеш це робити. Щороку, в день своїх іменин, сходитимеш на землю.
З того часу в ніч з 18-го на 19-те грудня Миколай ходить по землі і розносить добрим дітям подарунки. Своїм прикладом він і нас заохочує чинити добро для ближніх і дуже радіє, коли і дорослі, і діти йому в цьому допомагають.
Ти, звісно, здогадуєшся, що ця розповідь про святого, який своїми молитвами лікує всілякі недуги, допомагає у скрутні хвилини, який оберігає подорожуючих на суші і на морі, відганяє від них біду; про святого, який знайшов своє щастя у тому, щоб служити Богові і дарувати радість іншим людям.
Його знають і шанують в цілому світі, до нього моляться і просять про опіку, йому навіть пишуть листи і запрошу-ють у гості! Бо він - святий Миколай Чудотворець.
Святий Отче Миколаю,
великий і предивний чудотворче,
Щиро благаю тебе,
поспіши до мене зі своєю поміччю,
за-хисти мене й усіх людей
від вогню й води, від голоду й пошести,
від тяжкої хвороби й несподіваної смерти.
Хорони мене через ціле моє життя.
Загатили луговий струмочок. За одну ніч вода в струмку піднялася і затопила лощинку. Вранці побачили, як в прозорій воді, немов під склом, росли і погойдувалися квіти!Білі ромашки, сині дзвіночки, червоні гвоздички. Вони трохи колихалися на протязі, як на вітрі. А над ними, як метелики, пурхали рибки.Кожен день бачили ми і цей струмок, і лощину, і ці квіти. І от мабуть ж ти: стоїмо і пялим очі, як в перший раз! Ще б, адже квіти ніколи не цвітуть під водою. А де ви бачили, щоб над квітами літали не метелики, а спритні рибки?!Перший крок. Автор: І. Д. ПолуяновЗанурюється ліс у вечірню прохолоду і тінь. Берези, піднявши гнучкі вершини, ніжаться в закатних променях сонця і рожевіють світлою корою. Стоять, розпустили зелені коси. Ялинки, повісивши хвойні лапи, як вуха, ніби сплять...І писк пташенят не порушить тишу: ці-то, звісно, сплять. Покричить-ка цілісінький день: «Дай! Дай!» - умаешься.І мурахи не шарудить лапками по хвої - забралися в муравьище на нічліг.Раптом звідкись узялася над лісом птах. Незвичайного вигляду - інакше я б так не насторожився! Хто це? Політ птаха плавний, повільний. На хижака вона ніяк не схожа, а в лапах несе видобуток.Птах летіла вздовж просіки. Скоро дізнався я в ній лісового кулика - вальдшнепа. З довгого дзьоба і ржавчато-бурого забарвлення, яка здавалася в світлі заходу сонця рудою, майже червоною. Вальдшнеп тягнув низько, з зусиллям взмахивал крилами і в лапках дбайливо тримав власного пташеняти. Живого і неушкодженого! Дзьоб кулика опущений, великі вологі очі спрямовані вниз, немов він вибирає собі дорогу. Пташеня був пуховий, здається, весь складався з дзьоба і великих очей. Поки вальдшнеп віддалявся, я встиг розгледіти, що пташеня повів дзьобиком по сторонам...Вальдшнепа з виводком, очевидно, потривожили: поруч залізниця, дачники. Тому зважилася мама-вальдшнеп переселитися з потомством у більш спокійне і безпечне місце.<span>Перший політ, перший свій крок у світ - океан світла, простору полів і лісів - маленькі вальдшнепи робили на маминих крилах...</span>