Моє враження від новели Р. Бредбері «Усмішка»
Новела американського письменника Р. Бредбері «Усмішка» залишає неоднозначне враження. Важко читати сторінки, присвячені майбутньому. Стає просто страшно. Це не люди, а справжнісінькі дикуни, озброєні залишками техніки. Воно й не дивно: адже вони уміють лише руйнувати, бити, громити.
Вражає те, що земляни, створивши технократичну цивілізацію, прийшли до духовного зубожіння. Вони не сприймають краси. Саме тому їм цікава дика забава: вони зібралися на майдані, щоб плюнути на картину, а потім її розірвати. Люди не бачили картину раніше. Вони навіть точно не знали, як вона називається. На запитання Тома лише один чоловік непевно сказав: «Мона Ліза».
А маленький хлопчик Том стояв, зачарований цією картиною. Він єдиний, хто не міг на неї плюнути. Чому? Та тому що Том ще не зіпсований духовно, у нього немає ні тієї жорстокості, ні тієї ненависті, що є у дорослих. Мені він дуже сподобався. Як і йому, мені було боляче, коли нищили картину.
І ось усе скінчилося. Натовп розійшовся. Навколо стало тихо. Світ заснув. Не міг заснути тільки маленький хлопчик Том. Він тихенько підійшов до вікна, розтулив пальці, розгладив шматочок пофарбованого полотна. Світ спав, осяяний сонцем. А на долоні хлопчика лежала Посмішка. Так, чудова посмішка, що залишила його людиною в озвірілому натовпі, та посмішка, котра так потрібна людям. Не дивно, що посмішка опинилася в руках Тома, адже він єдиний, хто розуміє красу.
Фінал новели символічний: ранок і дитина, яка тримає посмішку. Таке закінчення твору породжує впевненість у тому, що все буде добре. І прийде справжнє майбутнє, яке побудують люди «з душею, яка горнеться до гарного». А краса завжди здатна пробудити душу. Адже не тільки наука є складовою міцної цивілізації
Меня зовут Лена.В школе я учусь достаточно плохо.Я не очень хорошо читаю,а в последнем диктанте я сделала 18 ошибок.
"18 ошибок,Лена",-сказала г-жа Каммер."Я думаю,тебе необходимо несколько больше приложить усилий,иначе ты нигде не сможешь себя реализовать".
Я страшно испугалась,как только это услышала.Я не хочу оставаться на второй год,потому что я не хочу ходить в другой класс.Я люблю г-жу Краммер и я хочу и впредь сидеть рядом с Региной Оме,так,как и сейчас."Ты попроси свою маму,чтобы она учила с тобой уроки каждый день",-ещё добавила г-жа Краммер.
<span>Моя мама не может со мной учить уроки,после обеда она работает.Я- самая старшая,я должна убраться,сделать покупки.В 4 приходит мой отец,который много ругается.Он сразу же включает телевизор,вокруг беснуются мои брат и сестра,и я при этом должна делать свои домашние задания.Моя кровать стоит в гостиной и я очень часто не могу уснуть,потому что работает телевизор.Это всё я с удовольствием хотела рассказать г-же Краммер."Про всё,что у нас происходит -не нужно никому знать",-всегда говорит моя мама.</span>
Добро надо делать потому ,что это дарит радость. Если человек нуждается в помощи ,ему надо помочь ,ведь потом он тебе сможет помочь ,когда ты будешь в этом нуждаться. Помогать пожилым людям или беремянным женщинам ,это хорошо . Ведь они не смогут сделать сами !
Сознание и душа, данные человеку, должны быть, по Заболоцкому, использованы отнюдь не только в эгоистических целях. Они служат для совершения свободного жизненного выбора, реализации человеческой способности к самоотречению и самопожертвованию ради другого человека. Эта идея разворачивается, например, в важном для Заболоцкого по своей мысли стихотворении «Смерть врача» , герой которого, жертвуя собой, спасает жизнь другого человека. В итоге стихотворения подчеркнута свобода воли человека, совершившего акт самоотречения, раскрывающий его высшую нравственную красоту:
Он, и стоя в могиле, c<span>делал то, что хотел.</span>