1. Душа болить за рідну Україну.
Душа болить за рідну цю країну. Як забирають її в нас, і як влада віддає наказ. Коли нема за що купити хліба, старим дідам і старим бабусям. Не можу я сказати навіть слово, воно все рівно право голосу втратило давно. Як подивлюсь які будинки в президента, і бідно як живуть в селі моїм. Одразу за душу хватає біль жорстокий, за Україну рідну тяжкий біль. Як помирають люди у лікарнях, і як благають про копійчину матері, благають же вони не заради себе заради хворої дитини, а грошей не хвата. Душа болить за рідну Україну, не та вже країна за яку воювали в 43-му.
Найпрекрасніше в мамs - це її очі. Вони завжди мене гріють любов'ю й турботою. їх сіро-зелений колір стає або світлішим (коли мама радісна та щаслива), або темнішим (коли вона стурбована або засмучена).
<span> За маминими великими й виразними очима не відразу помічаєш інші риси обличчя. Але й вони теж дуже красиві: і усміхнені вуста, і рівний ніс, і тонкі брови.</span>
А)двадцятиденний; двухсотквартирний; тридцятидобовий; трьохсотгектарий; сорокохвилинний; чотирьохсотмісний; пятдесятирічний; п'ятсоткілометровий; шесдесятиметровий; шістсотшестидесятийкілометровий; вісьмдесятитонний; 990 кілограмовий; семимільярдний; <span>шесдесяти</span><span><span>мільйонний.
б) </span>20-ий день; 200-а
квартира; 30-а доба; 300-ий гектар; 40-ова хвилна; 400-оте місце; 50-ий рік; 500-ий
кілометр; 60-ий метр; 660-ий кілометр; 80-а тонна; 990-ий кілограм; 7-ий
мільярд; 60-ий мільйон.
</span>
Кожен скаже, що добре і з повагою. Це на словах. А чи так завжди буває на ділі?
У всьому світі, особливо в розвинених країнах, населення старіє, збільшується відсоток людей пенсійного віку. І не завжди держава в здатна нормально забезпечити життя людей похилого віку. Це ми бачимо й у себе, в Україні. Добре, звичайно, коли бабуся і дідусь живуть у родині дорослих дітей, коли є онуки. Або якщо старі живуть окремо, але де-небудь поблизу. І матеріальних проблем у них менше, і - найголовніше - вони відчувають себе, як і раніше потрібними, допомагають і ділом, і добрим словом.
Ось це найголовніше. Часто не матеріальні проблеми переносяться людьми похилого віку найболючіше, а відчуття покинутості. Адже і вони були молоді, як ми сьогодні. З їх працею пов'язано все те, чого досягло наше суспільство. Вони-то і створювали фундамент цих досягнень. Будинки, в яких ми живемо. Дороги, по яких їздимо. І ще вони, як і ми, дружили і закохувалися, будували сім'ї, ростили дітей. Без цього і батьків наших, і нас самих просто не було б.
Час бере своє. У старих і сили вже не ті, і здоров'я підводить. Зате є і знання, і величезний життєвий досвід. Часом ми ображаємося на зайві повчання, не можемо терпляче вислухати поради старших, вважаємо, що вони нічого не розуміють в наших проблемах. Може бути, літнім людям не завжди легко наздогнати сучасний ритм життя. Але вони хочуть нам добра! Що ж, ми повинні бути терплячими, навіть якщо порада не найвдаліша.
Я, наприклад, дуже дружу з бабусею. Вона цікаво розповідає про свою юність, яка припала на важкі післявоєнні роки. Розповідає про те, як вчилася і працювала, як познайомилася з майбутнім своїм чоловіком - моїм дідусем. Як народився у них довгожданий первісток - мій батько, а потім його маленька сестричка. Бабуся досі і по господарству мамі допомагає, і мені при нагоді консультацію по літературі дає. Нехай вона ще багато років залишається такою бадьорою, але якщо коли-небудь роки візьмуть своє і підведе здоров'я, хіба ми вважатимемо її тягарем, хіба не підтримаємо, не оточимо турботою?
Алушта, винниця, донецьк,запорiжжя( я тут живу), ивано-франковськ, киев,луганськ,харкив, чернiгiв.