1) Воллют.
2) Колонна.
3) Коринфский стиль.
4) Ионический Стиль.
5) Стелла.
6) Картина.
7) Скульптура.
9) Живопись.
10) Ордер.
11) Фриз.
12) Фронтон.
13) Триглаф.
14)Архитрав.
15) Стилобай.
16) Стереобай.
17) Дорический стиль.
18) Кареотиды.
19) Атланты.
20) Икона.
Античні автори приділили скіфам багато уваги. Це пояснювалося сусідством обох народів, а також роллю, яку відігравали скіфи у подіях тодішньої історії. Та серед усіх авторів перше місце, безумовно, посідає Геродот (484— 425). Виклад обширного фактажу щасливо поєднується у нього з даром письменника. Арістотель (384—322) вважав його визначним істориком, а римський мислитель Цицерон (І ст. до н. е.) влучно охрестив Геродота "батьком історії".
Народився майбутній історик у малоазійському м. Галікарнасс, але через політичні обставини змушений був залишити рідне місто й оселитися на о. Самос. Майже десять років свого життя він присвятив мандрам. Відвідав Передню Азію, Єгипет, острівну і материкову Грецію, Македонію, Фракію, а також, імовірно, Північно-Західне Причорномор'я — Ольвію. Останні роки життя провів у м. Фурії (Південна Італія). Помер, мабуть, в Афінах.
Наслідком цих мандрівок стала капітальна праця — "Історія". Перше знайомство публіки з нею відбулося 445 р. до н. е. в Афінах. Геродот часто бував там і входив до кола визначних діячів науки і культури, які групувалися навколо Перікла. Пізніше олександрійські вчені поділили твір Геродота на дев'ять книг і кожну з них назвали ім'ям однієї з муз.
Головна тема Геродота — греко-перські війни. Цим пояснюється посилена увага історика до Переднього Сходу та Єгипту, де на той час панувала Персія, а також до народів Північного Причорномор'я, куди перський цар Дарій І Гістасп рушив приблизно у 514 р. до н. е., щоб начебто покарати скіфів за скоєне ними у Передній Азії. І тут Геродот уже не міг оминути увагою скіфів, які змусили лютих ворогів Греції- персів — ганебно втекти, через що й зажили слави непереможних.
Скіфський логос уміщено, головним чином, у четвертій книзі Геродота. Природні умови Північного Причорномор'я, обшири й етногеографія Скіфії та сусідніх земель, походження скіфів, їхнє перебування у Передній Азії, війна з Дарієм, релігія, побут, звичаї скіфських і нескіфських народів, імена скіфських царів — усе це ми знаємо, завдяки Геродоту. Від нього ми дізналися також про самоназву цього народу — сколоти, скіфами ж їх називали елліни. Достовірність багатьох свідчень Геродота підтверджена іншими писемними, а також археологічними джерелами.
На жаль, твори попередників Геродота відомі фрагментарно — за згадками пізніших авторів. Уперше етнонім скіфи засвідчено найдавнішим грецьким поетом Гесіодом (друга половина VIII ст. до н. е.). Окрім відомої поеми "Труди і дні", йому, мабуть, належить запис епічної поеми "Теогонія", уривки з якої доніс Страбон (VII, ч 9). У ній фігурують гіппемолги (доярі кобил), які живуть в оселях на візках і яких названо скіфами.
Великая чума (1665—1666) — массовая вспышка болезни в Англии, во время которой умерло приблизительно 100 000 человек, 20 % населения Лондона. Долгое время болезнь называлась бубонной чумой; это инфекционное заболевание, возбудителем которого является бактерия чумная палочка (лат. Yersinia pestis), её переносчиком были блохи. Эпидемия 1665—1666 годов была значительно меньше по масштабам, чем более ранняя пандемия «Чёрная смерть» (смертельная вспышка болезни в Европе между 1347 и 1353 годами). Однако только в XVII веке бубонную чуму запомнили, как «великую» чуму, потому что это бедствие стало одним из самых заметных проявлений болезни в Англии в то время.
