Ама… Найдорожча людина в житті кожного з нас. Закрий очі і прислухайся. І
ти почуєш мамин голос. Він живе в тобі, такий знайомий, рідний. Його не
сплутаєш ні з яким іншим. Навіть, коли станеш дорослим, завжди будеш
пам'ятати мамин голос, мамині руки, мамині очі. Ой, біжи, біжи, досадо, не вертай до хати Не пущу тебе колиску синову гойдати. Припливайте до колиски, лебеді, як мрії, Опустіться, тихі зорі, синові під вії. Колискова пісня! Скільки їх створив народ! Кожна мама має свою улюблену колискову пісню: Будуть пташки прилітати Та й будуть співати, Дитиноньку малесеньку Будуть присипляти. Лагідний
материн наспів засіває дитячу душу любов'ю до людей, до природи, до
усього живого! Якби не мамина пісня, яким убогим було б наше життя.
Вслухаєшся в мелодії колискових пісень і одразу уявляєш собі лагідне,
втомлене обличчя матері, яка схилилася над своїм немовлям, бачиш лукаве
личко, яке покліпує оченятками, з усіх сил намагаючись не заснути, щоб
дослухати мамину пісню про сон-дрімо ту, про котика-котка, про чарівних
птахів, про зозуленьку, про місяця-місяченька. Ой ну, люлі, люлі Налетіли гулі, Сіли на колисці В червонім намисті. Стали думать і гадать, Чим дитину дарувать: "Подаруймо сонки-дрімки, Сонки-дрімки в колисоньки, Добрий розум в головоньки…" Колискові
здавна привертали увагу письменників і поетів. Всі вони зростали під
материнську колискову пісню. І чи не саме ця колискова вклала в їхні
душі спроможність творити, чи не сила материнської пісні проросла
пагінцями поетичного таланту: Коли м'який, ласкавий тихий вечір Лягає спати у траву шовкову, Сон ніжний землю обійма за плечі - Тоді я чую неньки колискову. Або: Мене там мати сповивала, І сповиваючи, співала, Свою нудьгу переливала В свою дитину. А яка чудова "Колискова" у Лесі Українки: Місяць яснесенький Промінь тихесенький Линув до нас Спи ж мій малесенький, Пізній-бо час. Не
обійшли увагою цей жанр і композитори: мелодіями колискових пісень
захоплювалися С. Гулак-Артемовський, І. Колесса, К. Квітка. Повиростають
діти, покинуть батьківську домівку, полинуть у світи, будуть у них свої
діти, посріблить їм скроні сивина, але назавжди бринітиме у їхніх душах
найніжнішою мелодією чарівна, сповнена безмежної любові і ласки, мамина
колискова пісня, в якій і радість, і біль, і тривога, й надія, і
найсвятіша любов материнська: Дні дитинства, наче плин води… Проліта дитинство, та у спадок Зостається материна пісня, повна згадок, <span> Пам'ять зостається назавжди! </span>
<span>Чому людське життя є найвищою цінністю в сучасному світі За багатовікову історію людство пережило безліч потрясінь: війни,природні лиха, голод, хвороби, що супроводжувалися смертями багатьох людей. Особливо жорстоким було минуле 20 століття. Лише одна подія - Друга світова війна (1939-1945) забрала життя понад 60 млн осіб, більш як 90 млн стали інвалідами. Ця моторошна цифра спонукає до роздумів: хіба можна світ, у якому гине стільки людей, уважати за добрий? Чому моральні правила, відомі тисячі років, виявилися безсилими проти різноманітних проявів зла?</span><span> Якщо добре поміркуєте, то самі зможете знайти відповіді на ці непрості запитання. Річ у тім, що мало знати правила моралі, потрібно чинити за ними й у великих справах, і в буденних дрібницях. Тож, переживши жорстокість і несправедливість, люди дедалі частіше замислюються, чи варто перекладати відповідальність за те, що коїться довкола, на інших. За останнє десятиліття в різних країнах світу моральнішими стали закони. Визнаючи людське життя за найвищу цінність, сучасній світ прагне подолати бідність, голод та хвороби, від яких потерпає ще так багато людей. Адже людське життя є тим добром, з яким й можна реалізувати якесь інше добро. Отже, першою умовою пізнання гідності кожної особи є повага до її життя.</span>
Я слухаю джмелика Як приємно лежати в траві та слухати, що відбувається довкола. Ось далеко промчало авто. Десь угорі на дереві обізвалася синичка: цінь-цінь! Ніби каже: «Поглянь, я тут!» У траві, якщо лежати й уважно її розглядати, можна побачити безліч різних комашок, жучків, маленьких метеликів. Та раптом серед мовчазного трав'яного населення я почув дивний звук. Спершу подумав, що то десь далеко у високостях літак летить собі. Аж ні, це десь поруч! Роззираюсь і завмираю від несподіванки, бо прямо переді мною сів на квітку джмелик. Він був ще невеличким, я подумав, мабуть, він перший раз вилетів знайомитися зі світом. Джмелик був так близько, що я мав нагоду роздивитися його з усіх боків. Він був такий собі — «качок» — товстенький, серйозний, діловий. Чорні лапки миттю ніби прилипали до пелюсток квіток. Чорні оченята поблискували на його голові, а вусики-антени щось вишукували в просторі. І звичайно ж, дуже красиве волохате вбрання в чорну та жовту смужечку. Мені здалося, що джмелик насолоджувався своїм приглушеним дзижчанням і продовжував вкотре перелітати з квітки на квітку. А може, він співав пісню й був вдячний мені як слухачеві. Я лежав у траві і слухав джмелика.
Я дуже люблю читати книжки.Коли я читаю,я уявляю історію по-своєму.Коли я читаю я поринаю у казковий світ книги.Книга-це скарбниця знань.Книга допомагає людині збагатити свій словарний запас,стати розумнішою,розвинути фантазію.Не слід про це забувати.І дуже шкода,коли люди забувають про це.Я люблю читати книги!