Троянда чи ромашка, півонія чи чорнобривці - всі квіти гарні і створені природою для окраси життя.
Відомий філософ доби Відродження сказав: «Рослина без коріння всихає, людина без минулого не живе». Кожен із нас повинен знати історію свого народу, своєї держави. Освічена людина завжди розуміє, що без минулого немає сучасного, без традиційного немає нового, без колишнього немає теперішнього. Для народу його історія – це не просто минуле, це його душа. Хто з нас, не знаючи історії, зможе пояснити, чому українці так шанують землю, а працю на ній називають священною; чому вінок і писанка мають таке глибоке символічне значення для нашої культури; чому наша мова послуговується літерою «ї», якої немає в жодній іншій мові світу? Той, хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свого народу й діяти на його благо.Майбутнє. В цьому слові є своя неприхована таємничість. Кожен із нас проживає своє життя так, як вважає за потрібне, але все ж таки усвідомлює – без минулого немає майбутнього. А що ж для нас є минулим? Славне буття наших пращурів, закрита і понівечена наша історія за часів радянської влади чи, може, не така вже далека історія нашої незалежної держави? Що з цього ми маємо пам’ятати і чи мусимо?
Наша пам’ять – дивовижний інструмент. Дещо ми забуваємо майже одразу, а дещо впивається в нашу душу настільки глибоко, що позабути це здається неможливим. Ми кажемо: «я не забуду цього ніколи» насправді не знаючи, чи не зітре якась майбутня подія попередньої. І не тому, що людина така забудькувата істота, а тому що тут спрацьовує одвічний закон: ми віримо лиш у те, в що хочемо вірити; ми пам’ятаємо лише те, що хочемо пам’ятати. І нема тут несправедливості, не звинуватиш тут когось у байдужості – є лише людська пам’ять, яка не може тримати у собі все, як не крути. Нам легше забути, ніж пам’ятати.
Наше минуле – це досвід. Досвід, який ти переймаєш у своїх батьків, дідів, у свого народу. І якби ми не мали цього досвіду, то чи змогли б жити без помилок? Хіба таке можливо? Ні. Не були б зроблені тисячі відкриттів, бо вчені-сучасники не мали б інформації від своїх попередників, ми б не мали звичаїв, традицій, менталітету, форм поведінки... Ми б не мали історії! А як писав О. Довженко: «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців».
Ми живемо у непростий час. В час, коли гроші важливіші за моральні цінності, коли аморальність стає нормою життя. І, здається, ніщо не може зупинити цього руйнівного колеса. Про яку пам’ять славного минулого можна казати, якщо ми забуваємо очевидні речі: любов до Батьківщини, пошану до старших, цінність і красу рідної мови... Сьогоднішня молодь, як приклад, не знає і не хоче знати історію держави, у якій живе. Таке враження, ніби сучасні юнаки і дівчата переконані в тому, що теперішнє це не запорука минулого, а просто те, що приходить само по собі.
<span><span>Можна знайти й більш приземистий приклад: людина, яка втратила пам’ять внаслідок шоку або автомобільної аварії. Перше, що вона пам’ятає – біла стеля лікарняної палати, а далі – пустота... І про яку вже історію можна казати, якщо ти не пам’ятаєш навіть власного імені. І як жити далі? Починати все з нуля дуже непросто, адже, можливо, хтось чекає на тебе, а ти лиш скажеш: «Я все забув...» Це страшно. Думаю, така людина хоче повернути свою пам’ять будь-що, бо кожен спогад є для неї ще одним кроком на стежині до майбутнього.</span>
</span>
Відкрий книжку,Петре.
наш попередній директор викладав Фізику.
Улянка вміє гарно прасувати білизну.
попередній виступаючий усе сказав,так що нічого додати.
<span>Мои друзья, которые живут в нашем дворе, жалуются. <span>В некоторых специализированных школах, где они учатся; нет уроков труда. </span><span>Мне повезло. </span><span>В нашей школе и предмет такой есть, и хорошая мастерская. </span><span>Папа тоже говорит, что настоящий мужчина, какой бы великим человеком он не стал, должен уметь что-то делать своими руками. </span>Хотя бы в юности попробовать.</span>
<span><span>К весне решили сделать скворечники. </span><span>Наш учитель труда, Вячеслав Абрамович, инициативу поддержал. </span>Он очень хороший специалист - и объясняет все понятно, и за любым станком работать может.</span>
<span><span>А начали мы с чертежа. </span><span>Это только так кажется, что изготовить скворечник просто. </span><span>Раз дощечка, два дощечка ... Некоторые пытались - и сколотили какой-то кособокий ящик. </span>Теперь научились.</span>
<span><span>Преподаватель проверил чертежи, уточнил размеры, исправил ошибки. </span><span>Теперь за дело! </span><span>Вырезали нужных размеров доски. </span><span>Обработали их напильником и наждачной бумагой. </span>Просверлили маленькие отверстия на станке и по ним вручную сделали аккуратный, нужного диаметра леток - «дверь» для птиц.</span>
<span><span>За два уроки не справились, собирали свои изделия неделю. </span><span>Над каждой скворечником работали два-три ученика, и всего их вышло пять. </span><span>Учитель похвалил за старание и отличное качество. </span><span>Прилетайте скорее, пернатые гости! </span>Посмотрим, какую оценку нам поставите вы.</span>
Приживутся птицы в домике - значит выставят нам отличную оценку.
<span>
</span>
Мій улюблений вид спорту - плавання. Це дуже цікаве заняття. Багато дітей полюбляють гратися у воді з друзями, це і є плавання. Коли я почав (-ла) плавати, то відразу зрозумів (-ла), що це стає моїм улюбленим заняттям. Коли я плаваю, то почуваю себе дуже сильним(-ою) і здоровим (-ою)