3. Ця любов <u>була</u>, мабуть, найголовнішим <u>джерелом</u> його творчості; вона шоразу повертала йому натхнення і нагадувала, в ім’я чого він працює; вона <u>була</u> і <u>сенсом</u> його схвильованості, і суттю мислення (Д. Павличко). 4. Очі його <u>були</u> широко <u>відкриті</u>, в їхній глибині теж летіли білі тіні, а уста — <u>розтулені</u> й ледь-ледь <u>усміхнені</u> (Ю. Мушкетик). 5. День <u>був ясний, сонячний,</u> проте <u>холодний</u> (Ю. Мушкетик). 6. <u>Буду мріяти й жити</u> на крилах надій (Д Луценко). 7.<u> </u>Віз наш увесь <u>дерев’яний</u>: дід і прадід <u>були чумаками</u>, а чумаки не любили заліза (і0. Довженко). 8. Ми <u>— смертні.</u> Та знайте: народ не вмира! (В. Симоненко) 9. Вечір <u>був м’який, теплий, настояний </u>на степових пахощах (О. Гончар).
Була джерелом - дієслово-зв"язка та іменник.
була сенсом<u> -</u><u> </u>дієслово-зв"язка та іменник.
були відкриті -<u> </u>дієслово-зв"язка та дієприкметник
(були) розтулені, усміхнені - опущене дієслово-зв"язка та дієприкметник
був ясний, сонячний, холодний - дієслово-зв"язка та прикметник
Буду мріяти, жити - дієслово-зв"язка та інфінітиви
(є) дерев"яний - опущене дієслово-зв"язка та прикметник
були чумаками - дієслово-зв"язка та іменник
(є) смертні - опущене дієслово-зв"язка та прикметник
був м’який, теплий, настояний - дієслово-зв"язка, прикметники та дієприкметник
у мене є тато він працює лісником я багато разів була у нього на роботі ми разом гуляємо по лісі а тато показує як він працює одного разу я запросила клас на екскурсію до лісу показати як працюе мій тато до речі по дорозі ми зустріли білок і зайчика який він пухнастий а білочок ми годували тільки вони нас бояться а потім я ходила по лісовій стежці і назбирала повну корзину грибів а коли поїхала з татом додому то на вечерю мама зварила суп із грибами ми повечеряли смачно
<span>Одного разу частини Мови — діти одної матері — зав'язали суперечку. Вони ніяк не могли з'ясувати, хто з них найважливіший. Іменник поважно і гордовито промовив:—Годі вам хвалитися! Скажіть, хто приносить найбільше користі нашій матері Мові? Безумовно, що я. Без мене ніхто не мав би імені. Я даю назви всім істотам, предметам, подіям, яких одягаю у свої сім відмінків, два числа, три роди і чотири від міни. І в реченні можу виступати будь-яким членом...Тут його перебив Прикметник:—Гов, Іменнику! Я маю таке саме право. !, здається, без моєї прикмети ти не був би такий гарний і зрозумілий. Я прикрашаю всіх осіб і всі предмети. Візьмемо, на приклад, речення: «Надійшла весна». Воно бідне й просте. А запроси мене до цього речення і побачиш, яке воно гарне: «Надійшла весна прекрасна, багатобарвна, тепла, ясна». Візьми в тямки, що я вказую і на приналежність предмета певній особі. У реченні виступаю означенням і присудком.У розмову вступив Числівник, що збирався якраз іти до каси:—От сидіть тихо. Без мене не знаєте, в якому році ви народилися, скільки років живете на світі. Ану, спробуйте без мене купити в крамниці-бубликів, цукерок чи ще щось. Серед вас я не пасу задніх, бо також маю відмінки, числа, а часом і три роди. У сполученні з Іменником буваю в реченні головним або другорядним членом.Слухав це Займенник, і йому урвався терпець:—Не тільки ви, а й я маю відмінки, роди й числа. Але скажіть мені, хто вас замінює, як іноді вас немає в реченні? От тоді я заступаю і тебе, Іменнику, і тебе, Прикметнику, і тебе, Числівнику, вказую на особи і предмети, на їх кількість та ознаки. З моєю допомогою присвоюють собі значення особи багато істот і неістот. А як про всіх вас запитати в реченні без мене? Хіба я так само в реченні не граю роль підмета, присудка, означення і додатка?—То все байки,— озвалося Дієслово.— Ви разом ледарі. Без мене ви тільки байдики б'єте, лежите на місці, як гнилі колоди. Я є тим механізмом, що вас усіх за пускає в дію. От, наприклад, іменник завод. Чи знаєте без мене, що він робить або що з ним діється? Ні. А мої три часи в однині і множині, думаєте, не мають великої вартості? Хто знає, чи була б нині написана історія, коли б не мій минулий час. Окрім цього, своїм майбутнім часом потішаю старих і малих, малюю перспективу завтрашнього життя. У реченні також виступаю головним і другорядним членом.Прислівник, що весь час крутився біля Дієсловав, і собі взяв слово:</span>
<span>—Дерете носа, не знати чому. Хіба тому, що кожна людина може змінювати вас, як їй заманеться. А я не з тих! Себе викривляти в різних відмінках, числах і родах не дам! От ще тримаюсь Дієслова, і з Прикметником я трохи родичаюсь. У реченні можу бути лише обставиною.—Отак, брате! — вигукнув Прийменник.— Я також належу до тих, які нізащо не дадуть себе змінювати. Яким народився, таким буду назавше. То лише слабкодухі, такі, як Іменник, Прикметник, Числівник, Займенник і Дієслово„змінюють своє обличчя. Правда, я роблю їм послугу. Пояснюючи їх або зв'язуючи, я уточнюю думку з реченні. Подумайте самі, чи хто-небудь зрозуміє без мене таке речення: «Учень іде... школи». А покличте мене, і стане зрозуміло: йде він до школи чи зі школи.—І нащо піднімати стільки галасу? — стиснув плечима Сполучник, що проходжав-ся поміж усіма.— Я не дам себе змінити так само, як Прислівник і Прийменник. Зарубайте собі на носі, що я вас усіх з'єдную і без мене не одне з вас ходило б, як загублене телятко.— А чи обійдетесь ви без мене, коли в реченні треба щось заперечити або обмежити?— відстоювала себе Частка.— Я допомагаю Дієслову утворити форми умовного і наказового способу, висловити запитання, оклик, сумнів та інші почуття.—Гай, гай, які часи тепер настали,— сказав засмучений Вигук.— Діти одної матері не можуть погодитися. Ох, коли б я вмів говорити зрозуміліше, я б навчив вас розуму та довів до згоди. А то я тільки від радості, горя, страху, здивування можу піднести голос.Почувши суперечку між дітьми, до хати увійшла усміхнена і по-святковому прибрана їх рідка мати Мова.<span>—Не сваріться, мої любі діти. Кожен з вас мені потрібний і важливий. Коли б не ви, мої соколята, не була б я така гарна і мила людям у піснях, у розповідях, у розмові й на письмі. Хай віднині панують між вами дружба і згода.</span></span>