Якщо подорожувати рідною Україною, уважно подивившись на карту, що впаде у твої очі - це безліч назв сіл, містечок, міст. Скільки їх багато! І у кожного своя історія, а багато з них залишили про себе пам'ять і стали нашими національними святинями. Є такі святині і у твоєму місті. Ужгородці мають чим гордитися: уже в XII ст. їхнє місто знав увесь цивілізований світ!
Рушимо в мандрівку вулицями древнього Ужгорода і розпочнемо її від першопочатків міста - старовинного Ужгородського замку. Середньовічна хроніка Антоніна під назвою "Діяння угорців" відносить заснування ужгородської фортеці до IX ст., точніше - до 895 р., коли древні угри, керовані своїми вождями - Алмошом і його сином Арпадом, зруйнували одне із останніх слов'янських городищ з військовим укріпленням - град легендарного графа капітана Лаборця. З утворенням Угорської держави у кінці X ст. - поч. XI ст. тут будується замок як адміністративний та торговельний центр комітата Унг (центр Ужанської жупи).
А тепер повернемося з епохи легендарної в епоху історичну, реальну та пройдемося усередину цих загадкових мурів, щоб познайомитися з ужгородською твердинею ближче. На подвір'ї замку нас чекають дві чудові залізні скульптури персонажів грецької міфології: постать найпопулярнішого давньогрецького героя Геракла, який убиває лернейську гідру, покровителя мандрівників, торговців, провідника душ померлих - Гермеса (у формі сидячого молодого юнака), бронзова скульптура могутнього хижого птаха - Турула (від тюрського слова тогрул, турул - сокіл) - міфічного птаха древніх угрів, культ якого відомий зі скіфських часів. Посередині замкового подвір'я привертають увагу руїни першої ужгородської церкви (храму святого Юрія, який згадується писемними джерелами під 1248 роком), яка знаменита не тільки як родове місце поховання Другетів, а й укладення у її стінах 24 квітня 1646 р. Ужгородської церковної унії.
Замковій церкві, на жаль, не судилося дожити до наших днів. У 1728 р. її спопелила пожежа. Нині про церкву нагадує лише глибока, обведена стіною яма, колишня крипта.ю що поросла чагарником. Якщо перейдемо замкову браму, перше, що впаде у вічі - це постать найпопулярнішого давньогрецького героя Геракла. Лита залізна скульптура, виготовлена у 1824 р. в Ужгороді, зображує перемогу сина Зевса й Алкмени над багатоголовою водяною змією - лернейською гідрою, яка була настільки отруйною, що гинули навіть від одного її подиху. Геракл знищив страховище, це був його другий з дванадцяти подвигів (перший його подвиг - це задушення неуязвимого немейського лева (Арголіда), з того часу він носив шкуру лева). Неподалік від Геракла нас чекає ще один персонаж грецької міфології - покровитель мандрівників, торговців, провідник душ померлих - Гермес. Його залізна скульптура, у формі сидячого молодого юнака, вилита на колись залізоливарному заводі біля Мукачева.
Про загадкові місця та стіни фортеці на замковій горі з'явилися різні здогадки, домисли, легенди. Зокрема, легенду про страту близько 1730 року ужгородської чаклунки, жінку Юрія Сюча, Марію Рушковську чи романтичну легенду про Білу діву, доньку власника замку капітана Другета, яка видала усі таємниці замку закоханому польському воєводі, за що батько наказав її замурувати живою в стіну фортеці, це сталося близько 1653 1658 рр.
У XVI - XVII ст. невід'ємною частиною історії Ужгородської фортеці є короткі, але жорстокі штурми, тривалі та виснажливі облоги, коли наш край був ареною жорстокої боротьби між протестантськими князями Трансільванії та католицькими правителями Габсбурзькоїімперії. У кінці XVII - поч. XVIII ст. Ужгородський замок перетворився із звичайного провінційного укріплення у помпезний графський осідок, великосвітський центр культурного та політичного життя Закарпатського краю. І пов'язано це було із діяльністю володарів замку графів Міклоша Берчені та його жінки-красуні графині Крістіни Чакі. Врешті решт Ужгородський замок був гніздом магнатської сім'ї Другетів, який належав їй 360 років. До поділу Речі Посполитої замок служив в якості австрійського прикордонного укріплення, місцем дислокації військового гарнізону, а 2 травня 1776 року імператриця Австрійської імперії Марія - Терезія передала Мукачівській греко-католицькій єпархії. З того часу у стінах Замкової гори вирував вогнищем освіти та науки. Тут розмістили духовну семінарію (проіснувала до літа 1945 року), тривалий час діяло видавництво і друкарня "Уніо" (1902 - 1938рр.). Замкова гора стала одним із центрів закарпатської української науки, літератури й культури.
Займався пишний січневий ранок. Золотий промінь сонця перелинув зі сходу на захід, і вершечки синіх хмар зайнялись червоним полум’ям.
Сонце, мов здорова червона діжа, випливало з-за краю землі та обгорталось блискучими хмарками, що спалахнули від сонячного проміння, мов солома від вогню.
Гнат оглянув хуру дров, що привіз учора з лісу, і заходився рубати їх. Стук сокири по сухому дереву далеко котився в рожевому морозному повітрі…
Помивши посуду після обіду та поприбиравши в хаті, Настя сіла на лаві під вікном вишивати сорочку й закинула на шию червону та чорну заполоч.
Біле шитво вкрило її коліна. Настя взялась до роботи та ще раз глянула на хату. В хаті було чисто та гарно, як у квітничку. З білих стін дивились гарні боги, заквітчані сухим зіллям, обвішані рушниками. Чепурний комин білів, аж сяяв. Долівка була гладенька та жовта, як віск. Веселий ранішній промінь грав на полив’яних мисках, що стояли в миснику, ушиковані, як військо.
Настя любила свою веселу, теплу хату. В сій маленькій хатині зазнала вона щастя.
Щоб ми робили, якбі не мали підтримки рідних? Якби не мали місця на землі, куди моглі б прийті в будь який час и пригорнутись до найріднішої в світі людини? Ми б просто втратили себе. Людина, яка не мае в душі любові - бідна. І навіть маючи весь достаток світу, не можна купити головного - ЛЮБОВІ.Згадаймо, скільки прикладів в літературі - бідні, голодуючі, але такі щасливі люди... І все тому, що вони багаті душею, сповнені любові до близьких. А маючи таку підтримку не страшні ніякі негаразди. /////Вот как-то так, по бреду набросала
<span>Осінь — це місяці, коли більшість наших птахів стає мандрівниками. Вони летять у теплі краї — вирій. Ці перельоти тривають уже тисячі років, і кожен птах мандрує своїм шляхом. Багато з них спокійнісінько пережили б холодну зиму, та їм нема чого їсти: зникають різні комахи, зелені стеблинки рослин, кучугури снігу заносять смачне насіння.</span>
<span>Чи звертали ви увагу на те, що пташки, які прилітають до нас першими, відлітають останніми?</span> <span>Зозуля, соловейко, іволга, а також і ластівка зникають, ледве відчувши першу прохолоду осінніх ночей. А жайворонки, перепілки, зяблики, шпаки — цих можна в нас ще зустріти й тоді, коли вже біла паморозь падає на луг.</span>
<span>Не всі птахи летять у теплі краї. Є й такі, що мандрують пішки, а інші пливуть. Живе й у нас чудовий, невтомний пішохід. Ви чули його крик, хоч насправді це його спів, улітку на луках, біля боліт і річок. Він «дере» свою пісню майже увесь день, вечір і всю ніч. Навіть дивуєшся — коли ж відпочиває співак? А зветься цей птах — величенький, завбільшки з перепілку, тільки на довгих ногах — деркач.</span>
<span>Деркач вирушає в свою довгу путь пішки, а зустрічає на шляху воду — тоді летить. Проте деркач часто зимує в далекій Африці — значить, і через море перелітає.</span>