<span> Закінчення школи - це початок самостійного життя для мільйонів випускників. Перед ними відкрито багато доріг: профучилшца і технікуми, інститути і університети. Але нелегко вибрати одну професію 2000, існуючих у світі. Деякі учні дотримуються порад своїх батьків, інші ж не можуть зробити вибір навіть після закінчення школи. Що стосується мене, я зробив свій вибір давно. Я хочу стати вчителем української літератури і мови. Мій вибір майбутньої професії не був несподіванкою. Всі шкільні роки моїм улюбленим предметом була література. Я читав багато книг українських та зарубіжних письменників.
</span><span>Я розумію, що читання книг допомагає людям у самоосвіті і у вирішенні різних життєвих проблем. Мені б хотілося навчити дітей отримувати задоволення від читання, допомогти їм вивчити рідну мову і літературу, який є джерелом національної культури. Відомо, що моя майбутня професія вчителя особлива і важка. До неї не можна ставитися легковажно. Учитель - це людина, яка вчиться сам і вчить інших все життя. Більшість робіт виконується у звичайні робочі години з 9 ранку до 5 вечора, але робота вчителя ніколи не завершується, і вечори зазвичай зайняті перевіркою зошитів і підготовкою до наступного уроку.</span><span>
</span>
1. Можна б сказати так: розкоші короткочасні, гідність вічна.
2. Та підмовили якось мужицькі діти ангела з собою - пішов він із ними попідтинню блукати і замастив свої білосніжні шати.
3. Не дивись на березу плакучу: на березі журливеє віття нагадає тобі лихоліття.
4. Зажурилася Україна - така її доля.
5. Товариші говорили Уласові, що якщо в нього ще залишилося хоч трохи мужності в серці, то він мусить негайно повернутися в університет і продовжити навчання.
Коли ми багато комусь обіцяємо то ми можемо не дотримати свого слова і тоді кажуть Хто багато обіцяє той рідко дотримує свого слова.
Узбецький плов - найсмачніша страва, яку я коли-небудь куштував.
я та мій друг прагнемо заснувати нове товариство для патріотичних єдинодумців.
Дружба. Біля нашого будинку росте горобина.Давно вона росте. Я навіть не пам"ятаю коли її там ще не було. Стара вона та розлога.До неї часто прилітають птахи.Щось щебечуть , розказують їй щось... Сьогодні мені приснився сон. Стою я біля горобини і чую, як птахи розмовляють зі стареньким деревом.- Люба горобино, як ми вдячні тобі, що минулої осені, ти приберегла для нас ягідки і цілу зиму ми мали чим ласувати.-Так , так -защебетали інші пташеки і стали весело стрибати по її старих гілках.-Та ,що там я,- відповіла горобина.-Якби не ви, весною гусінь поїла б мої листочки, цвіт би осипався і не було б ягідок. Так я би й стояла сумна та одинока.- Та ми ж друзі! І тепер будемо завжди допомагати один -одному!- весело зачиркали пташеки і полетіли далі.<span> Прокинулась я, виглянула в вікно і знову побачила на горобині пташок.А вони і справді друзі!</span>
