А. С. Пушкин в статье о Радищеве подчеркивает особое место в истории России Ломоносова, и, что важно, в потоке Просвещения в России. «Ломоносов был великий человек. Между Петром I и Екатериною II он один является самобытным сподвижником просвещения. Он создал первый университет. Он, лучше сказать, сам был первым нашим университетом» [Б. Бурсов, 1985, с. 182]. Пушкин подчеркивает особую роль Ломоносова в реформации русского языка, в закладке основ современного русского языка. «...Перечел я Державина всего, и вот мое окончательное мнение. Этот чудак не знал ни русской грамоты, ни духа русского языка (вот почему он и ниже Ломоносова)..». , — писал он в письме А. Дельвигу в 1825 году [Б. Бурсов, 1985, с. 167].
Лабанович самые влиятельный добрый хороший человек смелый и t.d.
Как тиха эта ночь! Всё сидел бы без
дум,
Да дышал полной грудью, да слушал.
И боишься, чтоб говор какой или шум
Этот чудный покой не нарушил.
Но покоя душе моей нет! Его прочь
Гонит дума печальная...
Мне иная припомнилась ночь —
Роковая, прощальная...
В эту ночь — о, теперь, хоть теперь,
Когда кануло всё без возврата,
Когда всё так далёко, поверь,
Я люблю тебя нежно и свято!—
Мы сидели одни. Бледный день наступал,
Догорали ненужные свечи.
Я речам твоим жадно внимал...
Были сухи и едки те речи.
То сарказмом звучали, иронией злой,
То, как будто ища мне мучения нового,
Замолкали искусно порой,
Чтоб не дать объясненья готового.
В этот миг я бы руки с мольбою простер:
«О, скажи мне хоть слово участья,
Брось, как прежде, хоть ласковый
взор,—
Мне иного не надобно счастья!»
Но обида сковала язык,
Головой я бессильно поник.
Всё, что гордостью было, в душе
подымалося;
Всё, что нежностью было, беспомощно
сжалося,
А твой голос звучал торжеством
И насмешкой терзал ядовитою
Над моим помертвелым лицом
Да над жизнью моею разбитою...
Конец 1870-х или начало
1880-х годов
Павло Тичина - видатний український поет, публіцист, перекладач, учений. Враження дитинства, яке пройшло серед народу, першу пісню поета співчуттям до людини, яка роботою придбавати свій хліб. Вже в перших творах Тичини, які виявляють пристрасну любов поета до людини і природи («Розкажи, розкажи мені, поле…»Ви знаєте, як липа шелестить…«Не бував ти в наших краях») бачимо глибоко оптимістичне відчуття життя і її оспівування. Перша збірка віршів П. Тичини «Сонячні кларнети» вийшла з друку 1918 року. До неї увійшли кращі з ранніх творів, а також написані в 1916- 1917 роках. Павло Григорович Тычина - класик української літератури. Звучання дивовижних сонячних кларнетів, поривання вітру з України - усе це органічно входить в наше життя. Художнє, завершене слово поета, сповнене філософського змісту, дзвенить сталлю і ніжністю. Він розкриває духовний світ людини, показує її життя в гармонії з природою і власними почуттями.<span>Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі?
Кохана спить, кохана спить
Піди розбуди, цілуй їй очі.
Кохана спить…</span>Ці завершені у свого рядка - одно з видних досягнень української літератури. У цих рядках Тичина зумів передати усі фарби щасливої любові : ніжність, увага до коханої, свої великі почуття, які переповнюють серце. Найбільшим досягненням ранньої поезії Тичини була збірка «Сонячні кларнети». Вона ніби створена на одному диханні, стільки в ній енергії, бадьорості, і захоплення світлом, його гармонією. Об'єднання слухового і зорового образів робить виразнішою думку про єдність людини і природи. Ліричний герой залишається наодинці з природою і Всесвітом, за ними звіряє свої щонайтонші душевні пориви. У його віршах звучить гімн життя в різноманітний його проявах, весні, любові, яка оновлює і піднімає душу людини. Неосяжний духовно-емоційний світ людини співзвучний в творчості Тичини світу природи.<span>Знав я, знав: навіки,- промені, як вії!
- Більше не побачу,- сонячних очей.
- Буду вічно сам я, в чорному акорді.
- Промені, як вії сонячних очей!</span>У критиці багато писалося про музичність поезій П. Тичини. Насправді. «Сонячні кларнети» - одно з кращих творінь світової поезії. Ця збірка - книга передчуття, чистого і сильного пориву до прекрасного гуманістичного ідеалу, нехай ще і неясно усвідомленому. Захоплено поет малює яскраві картини рідної природи у віршах «Арфами, арфами…»Гаї шумлять…«Ой, не крійся, природа…» природа зображена як буря, могутня, промениста. Поет співає гімн живій природі, він прославляє сили матеріального сонячного світу :O Не Зевс, Не Пан, Не Голуб-дух,- Лише Сонячні Кларнети. Образ Сонячних Кларнетів у збірці - це образ всесвітньої гармонії. Поет оптимістично сприймає природу, тонко відчуває її фарби і звуки, показує її вічно невгомонне життя. Природа для Тичини не самоціль, вона є невід'ємною частиною повнокровного людського буття. Майстерність поета невід'ємна від змісту його творів. Вірш «Гаю шумлять» - зразок ніжної і музичної лірики, яка, оспівуючи природу, піднімає значення краси і емоцій як основи мистецтва. Основа цього вірша, як і більшість творів збірки «Сонячні кларнети»,- народна поезія. Це виявляється і в образах вірша, і в художніх прийомах: повторах, мелодійні ритміці, римуванні:<span>Я йду, йду - Зворушений.
Когось усе чекаю - Співати.
Співати Люблячи
Під тихий шепіт трав що голубить.</span><span>Уся збірка пронизана радісним відчуттям людини, яка вслухається у весняний шум зеленого гаю, посміхається сонцю, кольорам, милується чарівними хмаринками, які біжать по блакитному небу. Природа зображена активно діючою, вона захоплює поета («душі моїй так весело»), збуджує у нього найкращі почуття, викликає справжню музику в душі. У поезіях «Тобі, дорога Інна», «З любов плакав я» ніжно, з почуттям високої поваги до дівчини висловлене прекрасне, чисте, як уранішня роса, почуття любові. У «Сонячних кларнетах» поет ще шукає свого героя, намагається усвідомити його історичні перспективи; безперервний в творчому польоті, «чуйний, тривожний» стоїть на перехрестях життя.
:)</span>
Базаров отрицал любовь, искусство, дружбу и тд, поэтому их отношения не очень-то похожи на дружеские. Евгений был "учителем" Аркадия , в плане нигилизма , но Аркадий не всегда был с ним согласен, а иногда его даже раздражали высказывания его "друга". Именно поэтому их дружба оказалась недолгой.