Мелашка дуже красива дівчина, яка відразу припадає до серця Лаврінові. Вона із багатодітної сім'ї, не дуже заможної, спокійна та привітна. Але коли вона повертається з Києва, то стає схожа на Мотрю. Вона дуже кардинально змінюється: спершу Мелашка й слова поперек не могла сказати Кайдашисі, а потім вже відповідала їй як Мотря. Та Мелашка на фоні Мотрі була ще привітнішою, ніж Мотря.<span>Тільки раз автор порівняв Мелашку з вовчицею, коли вона обороняла своїх дітей. Хоча ця характеристика й знижена, проте своєї привабливості Мелашка все ж не втрачає. Зверніть увагу, незважаючи на те, що Кайдашиха точила Мелашку, </span><em>«як вода камінь»</em><span>, а Мотря </span><em>«підкопувалась під неї, мов річка під крутий берег»</em><span>, вона все ж не уподібнюється до них, не втрачає людської подоби, а йде на прощу до Києва й залишається там у проскурниці. Мелашка гірко сумує за Лавріном, глибоким ліризмом сповнені її почуття до нього: </span><em>«Не жаль мені ні села, ні</em> <em>роду, жаль мені тільки чоловіка. Мабуть, він за мною побивається, коли одразу так залило мою душу сльозами»</em><span>.</span>
Ответ:
Тарас Григорович Шевченко — не лише відомий поет, але й відомий художник України. З-під його пензля з'явилося чимало неперевершених картин. Свій перший автопортрет він намалював у 1840 році, коли стараннями друзів був уже викуплений із кріпацтва і почав навчання в Академії мистецтв у Петербурзі. Його мрія здійснилася — він вільний і буде навчатися живопису!
Перед нами молодий Шевченко, йому лише 26 років. Темне волосся відтінює світлий відкритий лоб, легка привітна усмішка сховалася в куточках губ. Погляд очей глибокий і проникливий, у ньому і смуток за пережитим, і сподівання на кращу долю, але водночас трохи підняте підборіддя підкреслює наполегливий і впертий характер. Пізніше він напише: «Караюсь, мучусь, але не каюсь!»
Овал обличчя юного Тараса ніби освітлений дивним промінням на темному тлі. Юнак, який зображений на картині, ще не знає, яка доля його очікує, тому погляд чистий, привітний. Він ще не знає про допити, каземати, в'язниці, солдатську муштру, про заборону писати й малювати. Йому зараз віриться, що він врешті вирвався на волю і тепер матиме змогу творити: малярський хист дасть можливість розкритися йому вповні.
Це був період, коли майбутній великий поет навіть не здогадувався про своє призначення. Та це буде потім, а зараз він радий бачити всіх і вітати на своєму порозі.
Шумів таємну пісню гай, соловейки заспівали. -метафора
О краю мій! Верни, верни нам Україну! Верни нам вітчину, верни! -риторичні оклики,
Де схочеш, вітре, там гуляй. череп визирає- персоніфікація
таємна пісня, стрілецький рів- епітет
"Щастя - це момент. Далв вже буденщина."