Твір на тему «Пісня - душа народу»
Пісня супроводжує український народ протягом усієї історії його існування. У часи розквіту та занепаду, під час важких випробувань війнами, бідністю, національного гніту народна пісня допомагала людям. У ній – пам'ять про визначних історичних діячів, про минуле, щирі почуття. У радісні хвилини життя – при народженні немовляти, хрещенні, весіллі, на будь-яке свято – пісня неодмінно лунала, зігріваючи душу та підіймаючи настрій. Пісня допомагала в праці та в дорозі. Мабуть, така співуча в нас українська душа.
Є давня легенда, пов’язана з пісенністю українського народу. У ній розповідається про те, що Господь обдаровував усі землі світу багатствами, тож українській землі, яка постала перед ним останньою, не залишилося нічого, окрім народної пісні. Мабуть, ця легенда виникла в часи великих бід, що випали на долю нашого краю. Та пісня, пообіцяв Господь, допоможе людям пережити всі лиха та ще й нестиме радість та світло.
В українських народних піснях живе вся історія нашого буття. У них і кохання, і побутове життя, і праця, і військова слава. Українські пісні надзвичайно мелодійні, щирі та прості. Вони нікого не залишають байдужими. Незважаючи на те, що багато з них народилися з болю, вони несуть світло та свято життя. У наших піснях немає жорстокості, агресії, навпаки – прагнення щастя, любові, добробуту, гумор, що найкраще характеризує національні риси нашого народу. Без рідної пісні ,як і без рідної мови, людина не може висловити своїх почуттів. От як пише про те І. Драч:
А пісня - це душа. З усіх потреб потреба.
Лиш пісня в серці ширить межі неба.
На крилах сонце сяйво їй лиша —
Чим глибше пісня, тим ясніш душа.
Народну пісню треба берегти, бо в ній – невичерпні багатства душі цілого народу.
-Привіт!
-Привіт! Як ти? Виспалась?
- З таким розкладом як у нас виспешся. Майже всю ніч сиділа над цими уроками. Дуже втомилась, хочу спати.
- Нічого що вже ранок. І потрібно знову вчитись?
-Я так не хочу..
- Потрібно! Знання дуже важливі!
- Знущаєшся? Мене вже нудить від цього навчання!
- Не хвилюйся! Вже скоро будуть осінні канікули. Ще трохи треба почекати і будеш висипатись.
-Оу, я дуже на це сподіваюсь.
-Надія вмирає останньою!
-О, так..я це памятаю.
-Удачі тобі!
-Тобі того ж.
-Після уроків ми зустрічаємся біля АВС, окей?
-Ага, домовились.
Дієпирслівник — особлива незмінна форма дієслова, що позначає додаткову дію або стан, яка супроводить іншу, основну дію.
Дії, названі дієсловом-присудком (основна) та дієприслівником (супровідна) виконуються однією й тією особою або предметом-підметом: Там рідну пісню слихав я, завмерши (М. Рильський ). Зорі мерехтіли падаючи (Григорій Тютюнник).
У реченні дієприслівник найчастіше пов'язаний із дієсловом-присудком і є обставиною: Усяка пташечка, радіючи, співала (Л. Глібов). Ваблять, усміхаючись луки (Олександр Олесь).
Дієприслівники відповідають на питання <em>що роблячи?</em> (кажучи, наздоганяючи) та <em>що зробивши?</em> (сказавши, наздогнавши).
Дієприслівник має ознаки дієслова (час і вид) та прислівника (незмінність, залежність від дієслова-присудка, значення обставини).
Вид дієприслівників залежить від виду дієслова, від якого їх утворено: терпіти — терплячи (недоконаний вид); витерпіти — витерпівши (доконаний вид).
Дієприслівники теперішнього часу означають другорядну дію, що відбувається одночасно з основною: Данило мчить, не оглядаючись (Марко Вовчок).
Дієприслівники минулого часу позначають другорядну дію, яка передувала основній: Розігнавшись, стрибнув Петро (П. Куліш).
Дієприслівник — незмінна форма дієслова, тому він не має закінчення: записуючи, записавши.
У кінці дієприслівників після ч, ш завжди пишуть літеру и: розказуючи, сказавши.
Снігурі-червоногруді пташки з чорною шапочкою на голові.Вони мають рожево-червоні грудка,а на списках снігурів-сірі п іджачки.Ціпташки дуже люблять горошину.Снігурі-справжні зимові красунчики!
Схилились над ставом дві берези. Стрункі, високі, білокорі. Заглядають у воду і милуються своєю красою. Вітер розчісує їм зелені коси.
Та раптом прийшла до берез осінь. Підкралася тихо вночі і розвісила по зелених гілках золотисті стрічки. Уранці зійшло сонце. Подивилось воно на берези й дуже здивувалося. Дерева тепер стали барвистими. Усміхається сонечко, а берези сумують...