Основа.
<span>В основу может входить приставка, корень и суффикс, но главной частью основой является все корень. При разборе слова для начала выделяется окончание, и только затем- основа.</span>
<span>Кожна людина починається зі знання свого родоводу. А її коріння закладене в батьківській домівці, в материнській пісні.
Батьківська хата — це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів.
Усіх
членів сім'ї завжди об'єднував живильний родинний вогник. Від матері до
доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до
сина — земля, любов до неї, вміння відчувати її біль, чути її голос.
І
до сьогодні зберігаються ці родинні Традиції. Сім'я, що не вберегла
вогника, накликає на себе біду. Вогонь здавна оберігав оселю, біля нього
росли діти, він вважався священним.
Раніше біля вогню довгими
зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. Тут, біля
родинного вогнища, навчали поважати свій рід, розповідали про його
старійшин, про те, як вони жили, що робили, як співали пісні. Тут
навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали
дітей допомагати один одному, любити одне одного. Зібравшись усією
родиною, вирішували, як мають відзначати свята, як мають жити, щоб не
було соромно перед людьми. Хата дає селянинові надійний захист, оберігає
від негараздів, дарує світ.
Такі спільні зібрання біля родинного
вогнища залишались у пам'яті людини на все життя як найсвітліша згадка
про своє дитинство, про свою сім'ю, про родинні традиції.</span>
Дом загорелся и приехало пожжар машин
Голуби є символом любові й ніжності. Тому люди завжди з турботою ставляться до птахів сіро-голубуватого забарвлення, сподіваючись на добро й мир на планеті. Я дуже люблю годувати голубів, коли ми з батьками ходимо не прогулянку до парку. Всі вони різні, але одного голуба я запамятав дуже добре. А голуб був чудесний! Неякийсь собi там сивак копiйчаний, а такої чистої сiрої мастi, що, здавалося, хтось умисно, коли голуб був увесь чорний, узяв та рiвненько й дрiбненько поцюкав його бiлим. Тiльки кiнцi пiр’їн на хвостi та на крилах лишилися чорнi, як у чорнило вмоченi. Голiвка ж яка: малесенька, витончена, не кругла, а довгастенька! А дзьобик: це ж не дзьобик, а пташине зернятко, нiжне, рожеве… Шийка горда, не довга й не коротка, спинка ввiгнута, хвiст трубою, i пiр’їн уньому десь не менш тридцяти шести. А крила ж, видно, такi легкi та сильнi, як пушинку, тiло носять.