1. Налетів вітер, і останнє листя вимушене було зірватися з клена. 2. Місяць світить, і зорі змушені були збиратися навколо нього. 3. На арену вибігли клоуни, які зобов'язані були розвеселити дітей.
Ось уже я прямую додому і радію закінченню першої чверті. Як швидко минули місяці вересень та жовтень...
На цих канікулах я отримала найбільшу радість. Як приємно гуляти по парку і збирати різнокольорові листя! Звичайно, зараз осінь і прийнято за "традицію" сидіти вдома і спати, спати, спати...
Але я непосидюча. Я завжжи стараюсь проводити канікули так, як належить. Мені потрібно багато рухатися. Але останні дні я проводила на дивані з пультом від телевізору. Аж ось я і в школі, я так скучила за своїми однокласниками...
. Синтаксичні норми – це загальноприйняті правила побудови синтаксичних
конструкцій, які вивчає синтаксис.
Основною одиницею синтаксису є речення як мінімальна комунікативна
одиниця. За структурою речення поділяються на прості і складні
(сполучникові та безсполучникові).
Для документів властивийрозповідний характер висловлювання. У них використовується прямийпорядок розміщення членів речення, при якому підмет стоїть перед
присудком, узгоджене означення перед означуваним словом, неузгоджене
після означуваного слова, додаток після слів, від яких залежить,
обставина в різних місцях речення залежно від значення, способу
вираження У діловому стилі допускається розташування присудка перед
підметом у словах автора, які розривають пряму мову або стоять після
неї, а також у реченнях, на початку яких є обставинні слова.
Тексти офіційно-ділового стилю містять прості речення, часто складні з
підрядними з’ясувальними, означальними, мети, умови. Прості й складні
речення можуть ускладнюватися відокремленими, однорідними членами,
вставними словами й виразами та ін. У реченнях вживаються пасивні
структури з дієсловами на -ться, інфінітивні конструкції, наказові форми
дієслів, безособові форми на -но, -то, словосполучення дієслівного типу,
дієприкметникові, дієприслівникові звороти, пряма мова з метою посилання
на прийняті закони, видані розпорядження, напр.: проект обговорюється,
здійснити обмін, затверджено на засіданні, взяти на себе зобов’язання,
зважаючи на відзначене, хочемо висловити думку; питання, розглянуте на
зборах.
2. Пунктуаційні норми (вживання розділових знаків).
Пунктуаційні норми – це встановлені правила вживання розділових знаків
на письмі (крапки, знака питання, знака оклику, крапок, дужок, лапок,
коми, крамки з комою, двокрапки, тире).
Крапка ставиться у кінці розповідного речення або спонукального, якщо
воно без окличної інтонації, між пов’язаними частинами тексту і в інших
випадках, напр.: Конкуренція є важливою рушійною силою розвитку
економічних систем, складовою частиною їх господарського механізму
Знак питання ставиться у кінці питального речення, в дужках у середині
цитати або після неї для виявлення сумніву або критичного ставлення
того, хто цитує, до наведеного матеріалу, напр.: Як розвивається
економіка України на сучасному етапі?
Знак оклику ставиться у кінці окличного речення, після вигуків,
звертань, слів так, ні, коли вони стоять на початку речення й
вимовляються з виразною інтонацією; в дужках у середині цитати або після
неї для вияву ставлення автора до наведеного ним матеріалу, напр.:
Провідні фірми країн-членів Європейського Союзу намагаються придбати
найбільш життєво важливі та прибуткові галузі виробництва!
Крапки ставляться на позначення перерваності або недокінченості речення,
пропуску в цитаті, а також коли цитата береться з середини речення або
цитоване речення наводиться не до кінця, напр.: Клієнти мають право
відкривати свої розрахункові (поточні, валютні) рахунки в одному із
самостійно вибраних ними банків.
У дужки беруться підзаголовки, пояснення іншомовних та маловідомих слів;
вставні слова, речення як зауваження до тексту; прізвище автора, що
стоїть після цитати, наведеної з його творів, напр.: До оборотного
капіталу належить частина постійного капіталу (сировина, матеріали,
паливо, незавершене будівництво тощо) та змінний капітал, що авансується
на купівлю робочої сили (ЕСД, 159).
У лапки беруться цитати, застарілі, незвичайні слова або вжиті вперше;
індивідуальні назви заводів, фабрик, клубів, організацій, підприємств,
наукових праць, літературних творів, газет, журналів, фільмів тощо,
напр.: Роялті – ліцензійна винагорода за право використання винаходів,
“ноу-нау”, патентів, випуск книг у вигляді періодичних видань або
поточних відрахувань.
Какрпати розташовані на західній частині України . Найбільша точка Карпат є гора Говерла(2061метр).Карпати дуже вражають своїм краєвидом . Саме найкраще там зимою і літом . Зимою можна покататися на лижах , а влітку відпочити
Хто з нас не любить книжок? Дійсно, важко уявити таку людину. У народі кажуть: "Хто багато читає, той багато й знає". Кожен — інтелігент, бізнесмен, робітник — має хоча б невеличку особисту бібліотеку.
Я досить часто відвідую районну юнацьку бібліотеку. Там завжди стоїть тиша й можна самому ходити між стелажами. Та коли уважно прислухаєшся, то можна почути, як книги пошепки розмовляють із тобою. Вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їх сторінок забринять невідомі вірші, які ми пам'ятаємо довго, а можливо, й ціле життя. Саме з книжок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, як виборюють вони свободу, а ще дізнаємося про відкриття науки й техніки, про рослини й тварин, про планети, зірки й туманності. З давніх-давен письменники, учені відображали в книжках знання та досвід поколінь, зберігаючи це все для нащадків.
А колись у прадавні часи на світі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. Замість сторінок пращури використовували каміння, дерево, стіни печер. Пізніше почали писати на глині, але це було також не дуже зручно. Справжній папір, схожий на той, що на ньому ми пишемо сьогодні, з'явився кілька століть тому. Відтоді й почали в усьому світі писати на папері.
Книга в Україні завжди користувалася великою пошаною. "Велика користь буває від учення книжного. Книги — це ріки, що напоюють світ, це джерела мудрості", — писав давньоукраїнський літописець. Зрозуміло, чому в Київській Русі існували книгозбірні при церквах, монастирях, при князівських та боярських дворах. Про це переконливо свідчать історичні джерела — ті самі книжки.
Я не можу уявити свого життя без книги. Найбільше мені подобаються твори дитячої літератури й сучасна фантастика. Але найнезабутніше враження справила на мене колись повість-казка "Чарівник Смарагдового міста", яку написав Олександр Волков. Я перечитував її кілька разів, кожного разу відкриваючи для себе щось цікаве й нове. Пізніше я захопився романами Жюля Верна. У моїй уяві виникали екзотичні пейзажі, сповиті імлою. Я бачив себе й бідолахою, викинутим на берег морськими буревіями, і п'ятнадцятирічним капітаном, що веде свій корабель до благородної мети, і дикуном, який усе життя провів серед незайманої природи на безлюдному острові. А зараз я охоче читаю серйозні твори українських письменників, де розповідається сувора правда про нелюдське життя нашого народу за часів далекого й не дуже далекого минулого.
Я щиро вважаю, що телебачення та електронні машини ніколи не зможуть повноцінно замінити щасливих годин спілкування з книгою. Свій твір-роздум я хочу закінчити повними філософської глибини рядками відомого поета .
