Жили были Кай и Герда вдруг снежная Королёва украла кая и заморозила ему сердце на помощь отправилась Герда она спасла кая и разрушила навсегда царство сн. королевы
70-летие Победы в Великой Отечественной войне.
<span>Победа в Великой Отечественной войне вот уже 70 лет никем не забыта.
Разве можно такое забыть? Сколько бед потерпел наш народ, сколько погибло людей, сколько было пролито слёз. Мы должны быть благодарны тем людям, которые свою жизнь отдали за победу. Ведь если бы наш народ не сражался тогда, до последней капли крови, то не было бы нашего сегодняшнего мира.</span>
Андрий произнес эти слова в момент встречи с татарочкой,с которой он познакомился во время обучения в Киеве.С этого момента начинается часть,когда Андрий переходит на вражескую сторону,тем самым предавая отчизну.
Сказка - это произведение, в основу которого заложены элементы чудесного и необычного, присутствует мистика и воображаемые персонажи, и которое по традиции передается из уст в уста. И ещё в сказке должна присутствовать поучительная мораль
<span>Робота йшла прудко. Незабаром потік був зовсім замурований. Гнівно закрутилася виром на місці спинена вода, мов не розуміючи, пощо се спиняють
її в бігу. Люто плюснула хвиля за хвилею о величезний камінь, кинулась було підгризати спідні, на дні покладені плити, шукати між ними проходу, але все було даремно – всюди камінь та й камінь, щільно стиснений і збитий в одну незломну стіну. Заклекотіла вода. Порушилася в усім своїм ложищу – і стала, зачудувана, спокійна на вид, але а гнівом у її кришталевій глибині. Мов тур, готуючись до нападу, стане, і голову вниз похилить, і роги до землі згинає, і стишиться, щоб опісля разом вирватись із того приниженого положення і кинутися з цілою силою на противника, так і непривична до пут вода тухольського потоку на хвилю притишилася, немов злінивіла, задрімала в плоских своїх берегах, а тим часом набирала сили і смілості до нового, рішучого нападу і тільки стиха перла собою о стіну, немов пробуючи своїх плечей, чи не зможе ними відсунути кинену їй так несподівано запору.<span> <span> В мои цитаты</span> </span>– Обскочили вас тухольці, кажеш? – кликнув він радісно.– І вийти відси не можете? Ну, то богу дякувати! Надіюсь, що й не вийдете вже. Тухольці ціпкий народ: кого раз у руки зловлять, то вже не люблять пустити.<span> <span> В мои цитаты</span> </span>– Зраджуючи свій нарід, ведучи монголів через гори… Ні, краще вмерти, ніж так заробляти на вільністьі.<span> <span> В мои цитаты</span> </span>– Життя в неволі нічого не варте, – відказав Максим, – краща смерть!<span> <span> В мои цитаты</span> </span>цілуючи його бліді, спечені уста<span> <span> В мои цитаты</span> </span>твердість Максимової вдачі і його велику любов до свободи<span> <span> В мои цитаты</span> </span>правдиво рицарську смілість і одвертість<span> <span> В мои цитаты</span> </span>сильного робітника, рицаря і начальника<span> <span> В мои цитаты</span> </span>Медведяче леговище – то був високий, тільки від південного боку з трудом доступний горб, покритий грубезними буками й смереками, завалений вивертами й ломами<span> <span> В мои цитаты</span> </span>З пропадистих, чорних, мов горла безодні, дебрів піднімалася сивими туманами пара<span> <span> В мои цитаты</span> </span>Народ нужденний, прибитий, понурий, супроти чужих несмілий і недотепний<span> <span> В мои цитаты</span> </span>Незважаючи на глибоку старість, Захар Беркут був іще сильний і кремезний<span> <span> В мои цитаты</span> </span>Захар Беркут – се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді.<span> <span> В мои цитаты</span> </span>Многі голоси обізвалися за тим, аби по давньому звичаю до боярина приложити закон про непокірного і шкідного громадянина, розбійника та злодія і вигнати його з обсягу громадських земель, а дім його зруйнувати дотла.<span> <span> В мои цитаты</span> </span><span>прибігли громадські лісничі, кажучи, що боярин відмірює і запальковує для себе величезний кусень найкращого громадського лісу. Знов громадська рада вислала відпоручників до Тугара Вовка.</span></span>