Змор-шку-ва-те по моему так
Людина завжди була повязана з природою.Их поеднуе спильна мета:Розвыток.
З дерев падає осінній лист. На улиці так холодно що пара з роту йде. Андрійко засумував, бродячи по осінньому лісу.
Слово про великого Кобзаря.
Я хочу щоб ставилися до нього з повагою, тому що Тарас Шевченко був дуже славетною людиною, хоч й мав важке життя. Ще з дитинства Тарасу почав терпіти фізичні та моральні перешкоди. Спочатку померла його мати, а тато знайшов собі жінку, щоб вона допомагала йому з дітьми. Але малий Тарас все одно доглядався старшою сестрою Катериною. А коли помeр батько, мачуха вигнала його з батьківської оселі до киріловського дяка. Але щоб якось себе відволікти, він писав вірші та малював. Йому ця справа подобалась тому він і став славетним письменником.
Тарас написав дуже багато віршів, і зробив збірку під назвою Кобзар, яка відома по всьому світу та перекладена більше десятьма мовами.
Таких людей повинен пам‘ятати та шанувати світ
Легенда про вербу та калину<span>
<span>Жили колись в одному селі мати Вербена та її дочка Калина. Мудра й мила зростала дівчинка – мало хто вже таких діток пам’ятає. А до того ж чарівниця вона була: всі трави із землі піднімала, пташок лікувала, дерева від хвороб рятувала. Не було дитини вродливішої і добрішої душею. Та довідались про чарівницю Калину вороги. Вирішили її згубити, щоб землю українську багату завоювати, хворості і зло на людей напустити.
День був ясний, мов золотом гаптований, коли пішла дівчинка коси травами розчісувати, горобчиків годувати, льон, дощем прибитий із землі піднімати. Довго ходила Калина, стомилася, до криниці прибилася. Схилилася над нею, у жменю води взяла і краплиночку пташці дала. Аж раптом почула рідний неньчин голос із здаля: «Калино, Калино, не пий водиці…» Дівчина дуже хотіла пити й не звернула на це увагу. Та тільки-но перші краплі до губ піднесла, пташина маленька крилом їх знесла. Вдруге воду до губ піднесла – і навік деревом – калиною над водою зросла…
Бігла мати. Плакала. Шукала, та вже доньки любої не застала. Натомість гарне і пишне деревце стояло, сльозинки-намистинки сіяло. Схилилася мати над криницею, затулила серцем ту воду-кровицю і проросла над нею вербицею Минуло від тоді багато років, та матуся-верба все оберігає водні джерела, аби люди ніколи не зазнали лихих чарів.
Не ламай калину –
Образиш дівчину.
Не рубай вербу –
Накличеш біду.</span></span>