-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
я індустріалізації. Її темпи в пореформений період були дуже високими. Особливо це відчувалось у Наддніпрянській Україні, де лише за кілька років сформувалися нові галузі промисловості. Промисловий розвиток краю супроводжувався змінами і в інших сферах життя: усі головні міста з’єднали між собою новостворені залізниці, розгорталися процеси урбанізації, формувалися нові суспільні верстви підприємців і промислових робітників тощо.
Наприкінці XIX ст. Наддніпрянська Україна давала 26 % загаль-ноімперського прибутку. Однак на власні потреби використовувалося не більше половини від цієї суми. Засобом переміщення капіталів з українських губерній до центру стала також політика ціноутворення. Ціни на сировину, яку відправляли з Наддніпрянщини, були набагато нижчими, ніж вартість російських товарів, що надходили туди у зворотному напрямку. Так, ці капітали фінансували розвиток інших регіонів.
Використання економічного потенціалу Наддніпрянщини проявлялося також у тому, що перевага надавалася галузям української економіки, які задовольняли потреби Російської імперії (вугледобувна, металургійна, залізорудна). Натомість ті галузі, що могли скласти конкуренцію російським підприємцям (легка промисловість), підтримки не мали. Унаслідок цього швидкими темпами розвивалися сировинні галузі, а інші помітно відставали. Напередодні Першої світової війни Наддніпрянщина давала 72 % усього видобутку сировини в імперії та лише 15 % виробництва готової продукції. Це стало свідченням того, що українська економіка набула однобічного характеру розвитку.
Особливості модернізації промисловості. Пореформений період став добою подальшого розгортання промислової революції. Селянська реформа 1861 р. усунула головну перешкоду до формування ринку вільнонайманої робочої сили. Йти працювати на новостворювані промислові підприємства селян примушувало й малоземелля, що постійно зростало.
У цей період Наддніпрянщина переживала демографічний вибух — різке зростання кількості населення. Так, за 40 років число її жителів зросло майже на 72 %. Протягом 60—70-х рр. XIX ст. кількість робітників збільшилася з 86 тис. до 330 тис. осіб.
Одним із рушіїв промислової революції стало масове залізничне будівництво, яке потребувало металу, машин та іншого обладнання. Спочатку залізниці будувалися для покращення вивезення зерна та інших сільськогосподарських продуктів до чорноморських портів, а також для воєнних потреб. Так, перша залізниця в Наддніпрянщині була збудована в 1865 р. від Одеси до Балти. Великі промислові центри залізниці почали з’єднувати лише у 80-ті рр. XIX ст. Дл початку 1900 р. на українських землях було прокладено 8417 км залізниць.
Новими промисловими районами стали Донецький кам’яновугільний, Криворізький залізорудний та Нікопольський марганцевий басейни. Активне освоєння Донбасу розпочалося на початку 70-х рр. XIX ст. Завдяки урядовим пільгам тут утворювалися численні акціонерні товариства з іноземним капіталом. Провідне місце серед іноземних вкладників належало французьким та бельгійським підприємцям. Унаслідок бурхливого розвитку вугільної промисловості Донбас перетворився на головного постачальника вугілля в Російській імперії.
Видобуток вугілля в Донецькому кам'яновугільному басейні
