Людина щаслива у праці, у творенні чогось нового, доброго і корисного. Мірилом для кожного з нас є власна совість. Немає значення чи ти поет, чи художник, чи вчитель, чи лікар, чи простий селянин. Праця повинна бути чесною. В. Крищенко пише: Поміж гучних фанфарних нот Проходить істина без крику. Нас піднімає до висот Лиш праця − чесна і велика. Дуже вдало сказав Борис Грінченко: Не велике я поле зорав, Та за плугом ніколи не спав. Щоб робив, те робив я до краю І всю силу, що мав я і маю, На роботу невпинную клав. Лише чесна і самовіддана праця можуть зробити кожного з нас щасливими. Українці − дуже працьовита нація. Ще з давніх часів про нас говорять як про добрих хліборобів. Хоч праця на землі − важка, проте вона − чесна. Які чудові слова В. Симоненка: Праця людини − окраса і слава, Праця людини − безсмертя її. Наш час ставить нові вимоги до праці. Та все ж ми повинні так відноситися до праці, щоб вона була для нас внутрішньою потребою. Г. Сковорода ще у далекі часи підносив ідею природної праці. Він обстоював думку про те, що праця з нахилом, за покликанням, за здібностями приносить щастя людині і користь суспільству
Заради свого кохання Мавка відмовилася від усього — покинула рідний ліс, волю, красу і зробилася служницею.
Трагедія Мавки — в непослідовності, роздвоєності Лукаша. Лукаш — вроджений музикант, тонко відчуває чари природи. Але ці високі пориви його душі вступають у протиріччя з щоденними турботами селянського життя, дрібновласницькими інтересами.
Спочатку Лукаш завдяки Мавці пройнявся любов'ю до людей, романтичними мріями і вірою в краще життя. Та життєві обставини виявилися сильнішими, і Лукаш піддається їх впливові. Леся Українка яскраво показала невідповідність високого покликання людини принизливим умовам її повсякденного існування.
1.Бала кезімде мен отбасыммен тауға бардым.Бұл кыс айы еді.
Әкем мені сырғанату үшін өзімен бірге шана алып шықты.Мен шанамен сырғанауды өте қатты жақсы көрдім.Біз тау бөктеріне саяхаттап,ормандарды араладық және мен көптеген қар басқан тау шыңдарын көрдім. Олар өте биік болатын.Біз тауға 5минутта көтерілдік.Біз таудың ең биік шыңына жеткенде,әкем мені шанаға отырғызды.Мен қатты қорыққаныммен әкем жанымда болды.Ол менің жаныма отырды,содан соң біз сырғанадық.Мен басында қорықтым,бірақ бұл үрей ұзаққа созылмады.Содан соң маған бұл өте қызықты болды,мен әкемнен қайтадан сырғанатуын сұрадым.Бұл кез өте көңілді болды,бірақ менің анам бұндай ойындарды ұнатпайтын еді.Ол біздің ойынымызды сыртымыздан бақылап тұрды.Бәріміз қуанышты болдық.
2Мен шанамен сырғанағанды ұнатамын. Бала кезімде біз отбасымызбен тауға бардық.
Бұл қыс айы еді.Мен шанаға отырып,биік таудан сырғанадым.Әкемде шанамен сығанауды ұнататын,ол менімен бірге сырғанады.Ал анам бізді сыртымыздан бақылап тұрды.
Біздің таудағы саяхатымыз өте көңілді өтті.
<em>Сава: </em>
Він був високий ростом, вищий від свого брата, але ніжно збудований, як мати. З лиця подобав також на неї і був би гарний, коли б не його безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимного й несупокійного. З його ніжного, майже дитинячого обличчя вражав його погляд прикро і відтручував від себе. Очей сих не наслідив він ані від тата, ані від мами. Коли очі Івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти, погляд у Марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний, то його очі, великі й сиві, не мали нічого спільного з його дитинячо-молодим обличчям.
Але він - то вже інша галузь. Росте й горнеться кудись.. . та не до доброго й не до нас. Він роботи боїться, йому танець у голові. Зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалиґа на кружок вивернеться. Йому однаково, чи товар поєний, чи ні,- коби йому спрага не допікала. Йому однаково, яка погода надворі, чи се землі і збіжжю по добру, чи се бджолу не вбиває,- коби він у своїх збитках мав гаразд, коби йому меду доволі, аби потайком із горівкою змішати та бог знає з ким випити!
<span>Тато його не позволяв йому курити, бо сам не курив, а Григорій усе приносив йому пачку з Гоппляцу, як знав, що в нього вже тютюну не стало, а він хотів курити. В тата пив він горівку лиш 3-4 рази до року - на різдво, на Великдень, на храм і на Новий рік або в м'ясниці,- а тут частували його не раз і не два, а по кілька разів до тижня. А вже найліпша була для нього Рахіра.. .
</span><em>Михайло: </em>
І не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що над устами засіявся вус. Дівчата в селі знали добре, який він був, одначе він держався від усіх так далеко, був такий соромливий і замкнений, що ніхто не міг про нього сказати, щоб глядів за одною довше, ніж за другою.
Такий був Михайло! Просто пішов до бурдея, не ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра пристарати до орання, аби братися до землі.
<span>Сава про нього так казав: "Михайло був баба, хоч був сильний, як медвідь, і плечі у нього, як у великана, садив на них мішки, як ніщо; хоч, щоправда, до роботи був здатний, як рідко хто перший-ліпший. Але серце було у нього м'яке, як тісто!.. ".
<em>Рахіра</em>
</span><span> Лінива до розпуки, пленталася цілими днями бездільно по селу, балакаючи та оглядаючи все, що впадало їй в очі, особливо ж дріб, або ставала там, де ґаздині білили свої полотна, щоб опісля, при відповідній нагоді, з одного або другого затягнути незамітно під пахву». "Сором нам робиш, Саво! Ти любиш дівчину пусту, що на неї ні один порядний хлопець у селі не глядить, що її ніхто порядний за жінку не візьме. Вона погана волошка, циганка. Дивися на її зуби й на її рот! Як клубки з м'яса стоять їй в лиці! Чи вона чим причарувала тебе? Дивися, яка вона погана! Чоло волоссям заросло, а очі, як у чортиці або у голодної собаки!(Михайло говорить Саві)
</span>
<span>
</span>