<span>здоровий, рум'яний, пашить здоров'ям</span>
<span>1 В морі тому води багато, що її ніхто не п'є. </span>
<span>2 Чоловік – не глина, а дощ – не дубина, не розмочить і не поб'є. </span>
<span>3 В ліс не з'їздиш – то й на печі замерзнеш. </span>
<span>4 Краще на п'ять хвилин раніше, ніж на хвилину пізніше.
</span><span>5 Що маєш завтра зробити, то зроби сьогодні, а що маєш з'їсти нині, то
лиши на завтра. </span>
<span>6 Воно як трапиться: коли середа, а коли п'ятниця. </span>
7 Г<span>олод злим провідником буває, бо людей до в'язниці пхає. </span>
<span>8 Хліб – не зять, як спечуть – так з'їдять. </span>
<span>9 Хрін каже: "Я добрий з м'ясом!", а м'ясо: "Я і без хріну
добре!" </span>
<span>Його хоч до сала прив'яжи, то все буде, як драбина.<span>
10 </span></span>Їж, поки рот свіж, а як зав'яне, то ніщо в нього не загляне.<span> </span>
Зимова хуртовина панувала вчора в нашому місті. Ще зранку, сидячи на уроках в школі, я помітив, що погода псується. Спочатку за вікном стали падати з неба окремі сніжинки. Вітер підхоплював їх та відносив подалі. З часом сніг став падати густіше, а вітер ставав все сильніше. Сніжинки швидко кружляли у повітрі.
Небо затягли важкі снігові хмари, і воно набуло сірого кольору. На вулиці стало похмуро.
Коли після уроків я вийшов на шкільний ганок, то порив вітру одразу кинув мені сніг просто в обличчя. Вітер навіть здував сніг з кучугур та обсипав ним перехожих з ніг до голови. Почалася справжня завірюха. Дрібна сніжна крихта стала боляче сікти мені обличчя. Тому я прикрив обличчя шарфом та насунув шапку на лоба.
У цей день ми друзями вирішили не кататися на санках, а відразу розбіглися по домах.
Потім я чекав батьків з роботи. Дуже швидко впала темрява. А вітер зовсім розгулявся. У вікно я бачив, як люди йдуть вулицею та борються з хуртовиною,, ховаючи обличчя у комір. Тато з мамою прийшли додому та довго обтрушували сніг з одягу.. Папа показував мені, як у нього змерзли щоки: вони стали просто крижані. Він спочатку навіть не відчував, як я до них торкаюся.
Завірюха лутуювала весь вечір, завиваючи у дротах. А пізно ввечері я помітив, що нарешті стало тихо. На вулиці іскрився сніг, у казці. Було зовсім безлюдно. Всі поховалися по домівках від суворої зими.
Кирило йшов додому розчарований: вчителька знову не повірила, що він зубрив конспект цілий день! "Зарубай собі на носі, Кирило, я всеодно зрозумію коли ти не готовий. Я працюю в школі 10, і мене ні чим не здивуєш."
Дома мама працювала не покладаючи рук, але побашивши стан сина покинула все і пішла до нього. Вислухавши проблему, вона сказала: "Дорогий мій! Це така проблема, що кіт більше наплакав! От сьогодні вивчиш конспект, і буде все добре".
<span> шановне панство я прошу вас заспокоїися
</span>