Вітчизна-це не хтось і десь, я - теж Вітчизна
Вітчизна, Батьківщина... Відразу помітно, від якого слова походять ці слова. Тобто, Батьківщина - це не тільки земля, де я народився, але й земля моїх батьків, та батьків моїх батьків, і так далі, до далеких пращурів. Всі люди - діти своєї рідної землі, її частина. Не буває так, що людина - окремо, а її рідна країна - окремо, навіть якщо хтось і стверджує щось подібне. Не буває людини без Вітчизни - бувають люди, які, на жаль, не цінують свою Вітчизну.
Наша Вітчизна, Україна - це не тільки гори, ліси, річки, міста та села. Це і наш народ, тобто окремі люди, з яких цей народ складається. Інакше і бути не може, бо країна без людей - це не країна, а просто територія. Таким чином, всі ми є частками Вітчизни. І я, і мої батьки, і однокласники, інші знайомі та незнайомі люди... Якщо людина народилася і виросла в Україні, то назавжди залишається її частиною, де б ця людина потім не жила.
Сонце виявилося сьогодні ясне.Вчора найясніше.Позавчора якнайясніше.А позапоза вчора щонайясніше!
Пряме значення: Екологічна криза, біржова криза, валютна криза, фінансова криза, урядова криза, економічна криза, промислова криза, паливна криза
Ми з вами в цьому світі не самі,
Живуть тут звірі, птахи і комахи.
Одним повітрям дихаємо ми
І ходим під одним небесним дахом.
Хтось ходить по землі, літає хтось,
Та в кожного своя чудова мова.
Коли у дружбі жити навчимось,
То буде в світі світло і казково
На подвір'ї лісової школи сиділо ведмежа. Воно дивилось, як його друзі вовчик Сірий і лисичка Білолапка грають в класики.
Біля Бурого лежали блискучий гребінець і викрутка -- друзі боялись загубити. Та й свого дзвіночка малий витяг.
Уроки вже закінчились, можна було трохи погуляти.
За медком сходити...
Ведмежа замріялось, та не на довго. Повернулось на звук дзвіночка, і порачило, як сорока Скрекотуха викрутку тягне в дзьобі.
--Стій!
Крик друга і решту повернув до колоди-лавки, але злодійка вже злетіла.
Лише не далеко -- у школярів були захисники й серед птахів.
Сова вилетіла назустріч, і відібрала вкрадене.
Хотіла й Сороку затримати, але викрутка почала падати, тому й відпустила.
Вовченя чемно подякувало, і всі розійшлися по домівках.
Наступного ранку сорока Скрекотуха полетіла до своєї подруги ворони Каркарони.
І в гнізді у неї побачила блискуче дзеркальце.
--Яке воно гарне! Яке воно чудове! Дай мені його, будь ласка.
-- Воно -- єдина згадка від моєї прабабусі, придворної ворони, -- сказала Каркарона. --Не можу я тобі його дати.
Та поки вона розвернулась щоб у гніздечку дірку підлатати, сорока дзеркальце схопила, і нумо втікати.
По дорозі ще й блакитну стрічку з берізки зірвала.
А біля білчиного дупла -- намисто.
Та тут не втримала люстерко, і воно почало падати.
Злодійка кинулась за ним, а стрічка за гілочку кущика заплуталась.
І намисто розірвалось.
Сіла Скрекотуха біля того пенька та й плаче -- хотіла собі все краще позбирати, а залишилася з нічим.
Почули плач той мурашки, і шкода їм стало сороку -- вмить позбирали вони намистинки, зняли стрічку, і вийшло намисто ще краще, ніж було.
Та й дзеркальце залишилось ціле. Сорока відразу віднесла намисто назад до білочки, дзеркальце -- до ворони з вибаченнями.
І з того часу ніколи нічого чужого не брала. Стала вона самою доброю і ввічливою в лісі. Тому зв<span>рята любили до неї в гості ходити і подарунки носити</span>
