<span>Письменник досягає цього різними художніми
знахідками. Так, в усмішці «Ох, і лікували нас він, змальовуючи бабу
Палажку, яка «значно професоріша від самого професора», її методи
лікування, виділяє композиційно в окремі частини медичну спеціалізацію
жінки, що стоїть на варті охорони здоров’я сільського населення:
хірургічні хвороби, хвороби на очах, зубний біль, жіночі хвороби.
Усмішка «Газета – дуже велике діло» має іншу особливість. Вона
починається такими рядками: «Я тут не натякатиму про те, що таке газета.
Усі знають, шо це діло дуже велике й дуже поважне. Недарма ж її
(газету) звуть шостою державою. Я тільки розкажу, як треба користуватись
газетою, щоб вона справді йшла до діла…» Такий серйозний початок
усмішки контрастує з подальшою оповіддю, власне, це доведення думки від
протилежного. Йдеться про сільського трудівника, отож, корисність газети
в його господарст стверджується детально, послідовно і теж за певними
рубриками (як і у творі «Ох, і лікували нас…»), наприклад: жнива,
молочарство, пасічництво.. Але найпотрібніша газета в справі виховання
дітей. Цим власним відкриттям гуморист щиро ділиться з читачем: «…дітей
одною’ газетою не виховаєш, треба збирати всі газети і підшивати одну до
другої, як зшиток. І от як не слухає Ванько, берете той зшиток та його
по голові:</span>
- Не слухаєш, сукин ти сину! А для чого я газету передплачую?! іТа р-р-раз! р-р-раз!І дитина після того як свята: і батька поважає, і до школи ходить, і Богу молиться…»<span>Проте у своєму щоденникові Остап Вишня занотовує:
«Все життя гумористом! Господи! Збожеволіти можна від суму!» Чи не
парадоксальні ці твердження? Ні, бо автор вишнівських усмішок підмітив
саму природу сміху, гумору, що часто виростає з контрасту, зокрема
веселого і сумного. Така й іворча натура гумориста: пильно підмічати в
житті всі негаразди, вади, болі, пропускати їх крізь своє серце, а потім
шукати дотепне, влучне слово, щоб дошкульно висміяти чи доброзичливо
покепкувати над ними. Завдання це нелегке: як же треба любити людину,
щоб, глузуючи з неї, дбати про її і всієї нації моральне здоров’я! Сам
Остап Вишня щиро зізнається: «Умираючи, кажу вам усім: ніколи не сміявся
без любові до вас усіх, до сонця, до вітру, до зеленого листу! У моєму
сміхові завжди бачив народ…» найвищий гонорар для гумориста – веселий
блиск в очах народу. У щоденнику «Думи мої, думи…» письменник міркує, що
ж є основою праці літератора, і переконливо стверджує: талант і
чесність. Чесність – значить правдивість, неможливість спекулятивних
тем, оцінок, творчості за вказівкою зверху («Чево ізволіте? Ямб? На
скільки порцій?!» – кредо прикажчика в літературі).</span>
Ответ: Топоним Согдиана использовался как название области Сугуда — провинции империи Ахеменидов, девятнадцатая в списке царя Дария Великого на скале Бехистун, занимала территорию современных Таджикистана (кроме Памира) и Узбекистана (кроме Хорезма). Согдиана лежала к северу от Бактрии.
Александр Македонский объединил Согдиану и Бактрию в одну сатрапию. Позже эта сатрапия была преобразована Диодотом в Греко-бактрийское царство, которое просуществовало до II века до н. э., когда было ослаблено скифами и подчинено Хорезму. По некоторым данным Город Согдиана(Ходжент) был переименован в Александрию Исхата(Александрия дальняя), Александром Македонским.
Долина реки Зерафшан сохраняла своё древнее имя до Средних веков, когда она была известна как Согд Самаркандский. В состав Согда также входил Бухарский оазис и Кашкадарья.
На территории Согда находились города Мараканда (Самарканд), Кирополь и др. В VI—IV вв. до н. э. входил в древнеперсидскую Ахеменидскую державу. Вместе с Парфией, Хорезмом и Арейей Согд был включен в её 11-ю сатрапию. Население Согда платило значительные налоги серебром, поставляло драгоценные камни, предоставляло в распоряжение персидских царей крупные воинские контингенты.
В 329—328 до н. э. население Согда во главе со Спитаменом (убит в 328 до н. э.) оказало упорное сопротивление Александру Македонскому. После смерти Александра Македонского (323 до н. э.) Согд входил в царство Селевкидов, в III в. до н. э. — в Греко-Бактрийское царство, а в первые века н. э. — в Кушанское царство.
В конце IV—V вв. н. э. был покорен эфталитами, в VI—VII вв. — Тюркским каганатом.
С IV до VIII вв. на территории Согда существовало множество автономных княжеств (важнейшее — Самаркандское). Согд играл видную роль в экономической и культурной жизни Востока. Купцы из Согда держали в своих руках торговлю шёлком. Торгово-земледельческие колонии Согда существовали на всех основных караванных путях от Монголии и Китая до Мерва. С VII века по середину VIII века в Самаркандском Согде правила династия ихшидов, известными правителями которой были Шишпир, Вархуман, Мастан-Навиан, Тархун, Гурек, Тургар.
В начале VIII вв. завоёван арабами.
О высоком уровне культуры и искусства Согда свидетельствуют многие открытия советских археологов на его территории (Афрасиаб, Пенджикент, Варахша, Калаи-Муг и др.).
Искусство древнего Согда мало изучено; об архитектуре некоторое представление дают сырцовые постройки и фортификационные сооружения городища Афрасиаба (2-я половина I тыс. до н. э. — первые века н. э.), Кызыл-Кыра и Тали-Барзу (оба — первые века н. э.). Изобразительное искусство ярче всего представлено мелкой терракотовой пластикой (III—I вв. до н. э.). Отдельные терракоты свидетельствуют о проникновении эллинистических художественных принципов; другие показывают формирование локального типа, отличающегося точной передачей этнических черт, обобщенностью и ператизмом образов.
Объяснение:
Они связаны между собой воспоминаниями. Печальными и радостными,забавными ,торжественными. Мы фотографируем хорошее событие ,дабы не забыть тот момент. Даже само название несет ответственность ,"фото на память". Либо запоминаем какое-то событие , или человека, чтобы осталась память о нем . Мы всегда хотим держать в памяти хорошие воспоминания . И в этом нам помогают :память , фотографии,и история.
Это звукопись в целом. Но если за основу брать постоянно, повторяющийся звук "У", то это ассонанс(повторение в стихотворной речи одинаковых гласных звуков)
«Тев’є-молочник» – це повість Шолом-Алейхема. У повісті є дев’ять своєрідних новел-монологів. Письменник писав іі протягом двадцяти років: перша новела вперше опублікована в 1894 р, а заключна вийшла у 1914 р.
Тев’є-молочник, або, як він називає себе в «листі» до автора (новела перша «Аз недостойний»), «пан Тевл, молочний єврей», – людина кінця XIX – початку XX століття. Життєрадісний, сильний, завзятий трудівник, який звик у поті чола заробляти хліб свій.
Уявлення Тев’є про життя глибоко патріархальні. Життя посилає йому одне випробування за іншим. Все нове вривається в його будинок через дочок, чиї погляди на життя рішуче відрізняються від поглядів батька. Дочки чинять інакше, ніж робили батьки і діди: поривають зі старим, йдуть назустріч новому. Вир нового життя часом просто незрозумілий, лякає. Тев’є, проте, знаходить в собі достатньо сил якщо не зрозуміти, то, принаймні, інстинктивно прийняти те, що відбувається на його очах.
«Тев’є-молочник» Шолом-Алейхема – повість соціальна, її образотворчий, художній ряд – трагікомічний. Трагікомізм, в свою чергу, виникає з особливостей сприйняття автором навколишньої дійсності, з специфіки його таланту.
Повість рясніє цитатами зі Святого Письма і молитов. В оригіналі ці цитати Тев’є вимовляє на івриті – мові Біблії, Талмуда – сам переводить їх на ідиш, навмисно «зміщуючи» прямий сенс, тлумачачи їх по-своєму. Кожна жарт, кожен «афоризм» Тев’є – це заперечення самої можливості того, що нещастя назавжди здатне стати володарем душі і долі нації.