Сидить Василь коло ясел
Корівок годує, -
Дай ми, Боже, здоров'ячка,
Як файно цілує.
* * *
Ой співаю співаночки
Весело, весело -
Чути мої співаночки
На другоє село.Гей, Іване, Іване миленький,
Чому ж мені через тебе
Світ не веселенький?
Гей, Іване, Іване, Іване,
Прийди, прийди, мій миленький,
Бо серденько в'яне.
Гей, Іване, прийди погуляти,
А я тебе поцілую,
<span>Щоб не знала мати.
</span>й коби ви, люди, знали,
Який я хлопчище:
Та як візьму косу в руки -
Сама коса свище.
* * *
Ой піду я в полонину
Та накошу сіна,
Аби моя коровиця
<span>Солому не їла.
</span><span>
</span>Не будемо вже до Хуста
Ми пішки ходити,
Бо наш Юра став шофером,
<span>Буде нас возити.
</span>
* * *Сумні гори без яворів,Сумні без ясенів,Сумні були вечорниці —Не було легінів.
піваночки мої любі,
Що з вами робити?
Може би вас, співаночки,
В садок посадити?
Та що мені з коломийок,
Хоч много їх знаю?
Коли до тих коломийок
<span>Голосу не маю.</span>
Нам тоже его задавали,не бойся проверять не будут)а если проверят. скажи основну думку твору,например:треба не сваритися з своими братами и сестрами и т.д.
Дана повість закінчується так, що жалю до Климка виникає ще більше, ніж за час всього прочитання. Він захворів, але відчував обов’язок перед іншими людьми, а тому вирушив у дорогу в інше місто. За час своєї дороги Климко був викинутий з поїзда, і йому потрібно було пройти 60 км пішки. По дорозі він побачив погоню, почув постріли. Мабуть, щось потрапило і в нього, адже автор закінчує повість тим, що Климко падає на землю, а його пожитки розсипаються. Така авторська кінцівка однозначно натякає на те, що Климко міг загинути від поранення. Проте особисто мені хочеться бути оптимістом і вірити в краще, а саме в порятунок настільки цікавого і симпатичного особисто для мене героя всієї цієї повісті.
Його падіння від поранення далеко не означає смерті. Тому закінчення можна придумати і в оптимістичному ключі. Я думаю, далі Климка підібрали добрі люди, тому що не хотіли залишати маленького хлопчика вмирати поруч із залізницею. На щастя, він не помер по дорозі до лікаря. При цьому йому попався лікар, який не так давно сам втратив дитину, а тому відчував особливу відповідальність за життя і здоров’я хлопчика. Він доклав усіх зусиль для того, щоб Климко вижив, і в результаті хлопчик одужав після серйозного поранення. Лікар, який оперував, як раз зібрався в інше, більш спокійне місто, де військові дії не були настільки активними. Климко погодився відправитися разом з ним, щоб стати його помічником. На новому місці він отримав достатні знання, щоб допомагати лікареві. Він поступово навчався у лікаря, щоб, зрештою, стати йому належної зміною. З Климка вийшов дуже хороший лікар, який пам’ятав про свої проблеми в житті, а тому був налаштований допомагати людям, робити для них все, що можливо, і рятувати як можна більшої життів.
Як мені здається, завжди потрібно намагатися бути оптимістом. Саме з цієї причини я придумав досить оптимістичне закінчення до цієї повісті авторства Григіра Тютюнника. Не думаю, що мій варіант подій виглядає зовсім нереалістичним. Климко заслуговував того, щоб йому все-таки пощастило, і він вижив. Крім того, він був дуже відповідальною людиною, а тому відповідальна професія лікаря напевно йому б підійшла.
Сьогодні, на мою думку,
образ Роксолани є дуже актуальним для нашого суспільства. Мабуть, серед
моїх співвітчизників не знайдеться жодного, хто б залишився байдужим
до цього образу, бо в ньому сконцентровані всі найкращі риси людини,
що, опинившись у важких умовах, бажає відстояти свою гідність. Для
кожної сучасної жінки Роксолана, крім того, стала ще й символом
боротьби за власну особистість, неповторність, за право називатися
дочкою своєї землі.
Мені навіть важко словами передати захоплення й пошану, що їх
викликав у моїй душі образ героїні Загребельного. Я водночас відчула
вдячність і за те, що вона уславила в історії ім'я української жінки, і
за те, що своїм прикладом вчить найвищим якостям людської особистості,
і за те, що примушує замислитися над власним характером. Знаю, що
назавжди залишиться Роксолана поруч зі мною і я буду разом із нею
долати свої життєві випробування, перемагаючи їх на шляху до щастя.
Бо не вірити їй - не можна: "...Я з вами ітиму, я вірна і сильна. Я
вам поможу у печалі і скруті. Що знала я, діти, про ваші шляхи? Та
серце говорить (а серце правдиве), що доля судилась вам, діти,
предивна, і буде щасливим великий похід. Я з вами - крізь терни до зір
золотих - ітиму повік, бо не зможу не йти. Дійдемо - так серце мені
промовляє. А серце все знає".
<span>
<span>
</span></span>
Вечер був тихим і теплим. Зорі були яскраві, а місяця зовсім не було видно. У такі ось миті зовсім не разраховуєшь на якісь несподіванки. Тим паче на неприємні. Думаєш про все одразу і в одночас ні прощо. Зовсім не хотілось навіть подумки повертатись до цих шкільних неприємностей. У школі цього останнього перед канікулами морок тиждня оголосил ярморок. Нічого кращого от детективного розслідування вони придумати не змогли. А, власне, ідея-то гарна. Відчути себе слідчим, позмагатися з реальними людьми. Можливо, вдасться зарекомендувати себе в новому колективі. Не те щоб дуже хотілося, але... Непогано було б розставити крапки над і на прикінці навчального року. Якраз чудова нагода поміркувати. Вбито трьох, директор щник, десятикласники щось задумали. До речі загиблі моглиб поводитись якось тихіше, а не влаштовувати цирк у Їдальни. Так, не відволікаємось. Навіщо вбивати пана N. Більшість делетантів підозрюють А. Я теж на ньго думав спочатку. Наіграна сцена сварки на мойданчику, його зникнення... Але не збігається щось. Що? За сценарною характеристикою він не палка людина, до того ж розумна та раціональна. Що ще? Не надто ємоційна. Так. У спланованому вбистві сенсу немає. Мативу теж. Отже за цими та іншими показниками А скоїв ненавмисне вбивство у стані афетку. Щось не так. Все ж таки не так. Хіба, враховуючи його сценарну характеристику він би втік. Не схоже. Мислемо від зворотнього. А - не вбивця. Що ж сталось тоді. Пригадуємо всі обставини. Сварка була -це факт. І зустріч один на один у кабінеті теж. А останній бачив пана N живим. Можливо він дійсно поранив йонго. Алеж удар повинен був пом"якшити замисник, у який було воткнуто ножа. Якщо той удар і був причиною смерті N, то А обладає не аби якою фізичною силою. Це не так. Висновок: А дійсно поранив N у груди і зник (як і чому - покищо не важливо), але Т все ще був живим. То чому ж він не відгукнувся, коли ми стукали в двер? Чи він відгукнувся? Двері було замкнено з середени. Він хотів відчинити нам.... але ми вибили двері, натиснувши таким чином на рукять ножа. Ні. я кілька разів оглядав кабінет - на дверях жодних слідов. Мала б зостатися вм"ятина. Може це недочот постанови? Декарації підвли. Все ж шкільні масштаби... Хоча. Вбитий пан N вже вийшовши із образу пообідав в їдальні у всі на увазі, але, коли я з Сашою був на кухні, куди, до речи тим чи іньшим чином, відправляли усіх детективів, то бачив неприбрану тарілку з обідом, де була нетронута морква, яку пан N не їсть. На цей факт нашу увагу навмисно акцентуваоли і не раз. Тобдо пан N жив! Але як же усе іньше. Забагато думок на согодні. Завтра буде новий день. Я доведу цю справу до кінця. А зараз... зараз треба побути наодинці з зорями. Ох уж мені ці зорі...