- Тату в нас в школі проводять батіківські збори, і тебе чекає наш класний керівник.
- Синку, але що я там не чув? Мені знову доведеться за тебе червоніти, тому що ти вкотре,щось накоїв. І навіщо мені іти?
- Тату, але Любов Володимирівна, чекатиме саме тебе.
- Так, що ти знову наробив?
- Та нічого, тільки випадково зачепив портфель Оксани, і він зачепився за стілець та порвався.
- Синку, ти відразу не міг вибачитись, і сказати що сумку ми нову купимо.
Навіщо мені вкорте червоніти, скажи вчительці, що ми портфель відкупимо новий.
- Добре, та тільки ти позвони і постав до відома класну керівничку, щоб на тебе одного не чекали.
Ответ:
1. Просте, розповідне, окличне, двоскладне, поширене. Просте, питальне, двоскладне.
2. Просте, односкладне, безособове, розповідне, ускладнене звертанням. Просте, розповідне, односкладне, безособове, поширене.
3. Просте, спонукальне, односкладне, означено - особове, поширене, ускладнене відокремленим означенням.
4. Просте, питальне, односкладне, означено - особове, ускладнене звертанням.
Объяснение:
Жовтневоі неділі ми з друзями вирушили відпочивати на дачу. Ми зайшли в електричку, місць було не багато, але для нас вистачило. Добрались швидко, зупинки були короткі. Серед поля було видно горизонт.Після прогулянки лісом у нас появився апетит. Ми роспалили вогнище. На ньому швидко закипіла вода. Ми добре відпочили!
Над шляхом, при долині, біля старого граба,
де біла-біла хатка стоїть на самоті,
живе там дід та баба, і курочка в них ряба,
вона, мабуть, несе їм яєчка золоті.
Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини,
і вишні чорноокі стоять до холодів.
Хитаються патлашки уздовж всії стежини,
і стомлений лелека спускається на хлів.
Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки.
А потім довго-довго на призьбі ще сидять.
Я знаю, дід та баба - це коли є онуки,
а в них сусідські діти шовковицю їдять.
Дорога і дорога лежить за гарбузами.
І хтось до когось їде тим шляхом золотим.
Остання в світі казка сидить під образами.
Навшпиньки виглядають жоржини через тин…
Средь поля, средь долины, под старой кроной граба,
Где беленькая хатка на пустыре живет,
Живут там дед и баба, и курочка их Ряба,
Она им золотые яички, знать, несет.
Там полон двор цветами, там чудо-георгины,
И вишни чернооко стоят до холодов.
Качаются кудряшки вдоль узеньких тропинок,
И аист престарелый садится к ним на кров.
Чье-то дитя приходит, берут его на руки.
А после долго-долго на лавочке сидят.
Я знаю, дед и баба – это когда есть внуки,
У них – соседа дети шелковицу едят.
Дорога и дорога средь поля с «гарбузами».
Кто-то к кому-то едет тем полем золотым.
Последняя уж сказка сидит под образами.
Привстав, ей георгины кивают через тын.
