Доброго дня Асю.Чи не могли б ви дати відповіді ні пару моїх запитань?Скажіть ,як ви знайшли слоненятко?Яка була ваша реакція?Яке було ваше рішення з батьками на рахунок слоненяьа у домі?Чи слоненя на стільки чарівне,що може розмовляти з людьми?
Я йду разом из другом (подругою) по шкільним коридорам. Повз нас проходять сумні учні різного віку, але ми не сумуємо. вже скоро буде прибирання нашого класу, не можу дочекатися цього моменту. Мені подобається, коли увесь клас займаеться одніє справою, разом, дружно. Нам завжди весело. Знайшовши потрібний кабінет.
Я відчиняю двері та заходжу , там значно тихіше, ніж у коридорі, мої однокласники займаються своїіми справами, усі сміються. Я проходжу до своєї парти та саджусь, ждучи вчителя. Двері до класу відчиняються, заходить ( имя учителя).
<span>-Доброго дня, діти. Сьогоді ми будемо прибирати в класі! Зараз, я кожному дам доручення. - вчитель перечислив усіх дітей, розділивши іх по групам, кожній дали своє завдання.
Мені разом із друзями треба протерти усі парти.
Обоговоривши все, ми приступили до роботи.
Я намочила жовтеньку тканинку , яку мені дала ( имя учителя) Протиравши парт, я поглядала на друзів, всі були зайняті своєю справою, хтось протирав та поливал квіти, деяки витирали дошку, мили підлогу,вікна, та ще багато чого. Через пів години ми закінчили та розійшлись додому, мені дуже сподобався цей день!
</span>
Одещина - [о д 'е ш ч и н а] - 7 б., 8 зв., 4 скл.
Сяяти - [с' 'а й а т и]- 5 б., 6 зв., 3 скл.
Ціль - [ц' і л'] - 4 б., 3 зв., 1 скл.
Самотнє - [с а м о т н' е] - 7 б., 7 зв., 3 скл.
И ещё - помоги пожалуйста мне!
Був холодний осінній ранок. Вітер зривав з дерев останні листочки. На землю упав маленький Горішок. Він був дуже наляканий і сумний. Горішку захотілося повернутися на дерево. Він став проситися у горіха взяти його назад на гілочку. Але горіх відповів, що йому краще залишитися на землі, пустити коріння і рости великим і високим.
Він ріс у нашому дворі поміж каштанами й кленами. Чи його посадці? хто, чи сам посіявся ніхто не знав. Стояв високий, стрункий, з розлогими вітами, на яких серед пахучого листя зеленіли ще дрібні кульки горіхів.Раптом я побачив, як до горіха, злодійкувато оглядаючись, підійшов хлопець і здоровенною палицею заходився гамселити по гіллю. Він намагався збити недозрілі плоди. Дерево шелестіло, сипалося листя... Мені здавалося, що воно тихо стогне від болю й незахищеності.Хлопець був старший за мене, але я вже не думав про це. Швидко кинувся до нього й вихопив з його рук палицю.— Ти нащо дерево нівечиш? — закричав я.— Хіба не бачиш, що горіхи зелені? А скільки гілок пооббивав...— А ти хто такий?..— витріщив очі бешкетник.— Воно що — твоє?..Моє! — розпалився я. І раптом додав примирливо: — Моє і твоє. Достигнуть — тоді й приходь, поласуємо горіхами.Незнайомець глипнув на мене, постояв трохи, певно, вирішував, що йому робити далі, потім махнув рукою:— А-а-а... Нехай росте. Бувай! І пішов своєю дорогою.<span>А мені стало радісно, гарно. Я підійшов до горіха й тихенько йому сказав: «Рости, горішку. Рости й не бійся. Я тепер тебе завжди захищатиму».</span>
