Яблуком - [`йа б л у к о м] - 7 б,8 зв.
я(`йа) - голосний,наголошений
(б) - приголосний,твердий,дзвiнкий,губний
(л) - приголосний,твердий,сонорний,передньоязиковий
(у) - голосний,ненаголошений
(к) - приголос,твердий,глухий,задньоязиковий
(о) - голосний,ненаголошений
(м) - пригол,твердий,сонорний,губний
[шч а с л `и в и м] - 9 зв.,8 б.
[ р у м' йа н и м] - 8 зв.,7 букв.
С детства я живу в небольшом городе, если захотеть, то можно обойти его за пару часов, несмотря на его размеры он просторный и чистый. Пусть в нем мало красивых улиц и достопримечательностей, нет разводных мостов и небоскребов, я люблю свой город. Здесь много уютных дворов, дорогих сердцу мест и, конечно же, родных людей. Здесь живут мои друзья, здесь моя любимая школа.
Больше всего я люблю наш парк, здесь всегда очень красиво, когда осенью заходишь в него, то попадаешь в золотое царство, дорожки усыпаны яркими желтыми листьями клена, на деревьях шелестят золотые монетки. Зимой здесь все белоснежное, деревья стоят в пуховых шапках, блестит снег. Весной все постепенно оживает, а летом все цвета радуги можно увидеть в парке, и постоянно слышен веселый смех детворы.
Я люблю то, что здесь нет огромного количества машин и предприятий, которые загрязняют воздух. В отличие от больших городов мой город лишен суеты, шума, километровых пробок.
Мой город построен на живописном месте, он стоит на реке Волге, недалеко от города есть сосновый лес, в котором в теплое время года всегда можно найти грибы и ягоды, а недалеко от города раскинуты широкие поля и луга, много березовых рощ. Горожане гордятся природой своего города. Все гости города отмечают природное богатство нашего края.
Как прекрасно идти тоненькой ленточкой тропинки и, забывая обо всем, растворяться в величественной красоте леса! Он будто бы раскрывает для тебя свое объятие, и ты замираешь в немом удивлении. Тишина восхищает тебя. Ты стоишь неподвижно, словно ждешь чего-то. Но вот налетает ветер, и все сразу оживает. Просыпаются деревья, сбрасывают из себя солнечную листву - письма Осени и Леса. Ты ждал их так долго! Перебирая каждый листок, в конце концов, находишь письмо, адресованное только тебе.
О чем думает Лес? О чем мечтает? Вглядываясь в оранжевые прожилки Кленового письма, можно обо всем узнать: Лес пишет тебе о Лете с солнцем, которое смеется, и соловьиных трелях, о весне с ее первыми цветами, журавлями и цветущими деревьями. О волшебнице-зиме, которая в скором времени придет, накроет Лес своим снежным ковром, и он заблестит на солнце.
Пока же Лес живет в Осени и радуется каждому мгновенью, не обращая внимания, что плывут дни, месяцы… И Осень изменяется. Она все чаще грустит и плачет осенним дождем. А как чудесно сидеть в лесу под елкой и наблюдать за серебристыми каплями! Дождь наполняет лес неповторимой свежестью. Тебе совсем не грустно, наоборот - ты радуешься, когда вдруг видишь маленькие разноцветные грибы, которые незаметно появились под деревом.
Твоя душа взлетает высоко к небесам. И это чувство полета ты прячешь глубоко в сердце, чтобы донести его к следующей Осени, а может, чтобы пронести через всю жизнь…
Помогла нажмите спасибо ))
<span>У наш час інформаційних технологій можемо безпомилково ствержувати що двері до будь-яких знань відкриті кожній людині.Але помічаємо ,що школярі не надто наполегливо засвоюють матеріал.З одної сторони знання шкільної програми можна вважати як потрібними так і нав"язаними.Учнів не вчать цікавитись,а вчать мовчазно,наче раби,приймати те що не завжди подобається.Хороший вислів :"Гризти граніт науки".Коли нам потрібні сучасні,необхідні для життя плоди розуму власних міркувань,солодкі та життєво необхібні як вода,ми гриземо камінь.Молодші школяри які привикли до думки,що їхні питання "недоречні" з погляду страших ,замикаються та небажають розвиватись у пізаннні світу.Не тільки шляхи до знань відкриті кожному але й бажання.Інше питання чи допоможе оточення власної сім"ї,домашня та шкільна атмосфера,розвивати це натхнення дослідження основ буття,чи замкне юний розум.Коли дитина усвідомлює що її бачення є байдужі суспльству,відповідно в неї гасне потяг до життя,його різнобічності.Наступна та найскладніша для батьків стадія,це період пожинання їхніх плодів виховання,а саме підліток спирається на авторитети,що приносить світ,а не на вибір власних переконань.Важливо віднайти особисту жагу до правди,знань,боротись за неї,незважаючи на думку соціума,та рости у напрямках які цікавлять тебе.Такі люди стають вчителями для інших,повадирями сліпих,вони необхідні сучасному світу,який старається погасити вогні дитячих очей.Ці особистості приносять найбільшу користь.</span>
Відомий філософ доби Відродження сказав: «Рослина без коріння всихає, людина без минулого не живе». У XVII столітті, коли європейські митці та науковці почали активно вивчати історичну спадщину своїх народів задля доведення самобутності й оригінальності культури кожного з них, ці слова стали символічними. Сьогодні, у столітті XXI, вони надзвичайно актуальні для українців, бо, напевно, небагато у світі націй, які так погано знають свою історію.
Ця проблема виникла не на сучасному етапі. Відтоді, як Україна опинилася під владою Польщі, Литви, Угорщини, Росії, її історія почала замовчуватися, а очевидні факти ідеологічно перекручувалися. Такі процеси тривали багато століть, і лише нині, у незалежній країні, стало очевидним, що незнання національної історії - справжня трагедія українського народу, який досі не визначив свого місця серед інших народів світу, не усвідомив своєї значущості.
Питання необхідності вивчення українцями вітчизняної історії піднімалося багатьма культурними діячами нашої країни. Уперше це зробили поети-романтики, збирачі фольклору, етнографи, фольклористи. Усі вони наголошували на тому, що знання історії - це духовна сила кожного громадянина, яка, за висловом М. Максимовича, здатна вивести людину із «тьми на світ Божий». Лише маючи таку силу, український народ зможе протистояти поневоленню й відстоювати своє право на незалежність.