Наша мова це державна мова України. У якоїсь людини ця мова рідна, у когось іноземна.
Якщо б не було мови, то люди б не могли спілкуватися, а без спілкування вони б не побудували ні шкіл, ні лікарнь, дитсадків, не було б комп'ютерів, телевізорів. телефонів як у сучасні часи тому,що вони б не розуміли одне одного.
Шануйте свою рідну мову!
Вчора був мій день народження. Як я його чекав! Це моє улюблене свято. Подарунки, святковий пиріг. Я запросив своїх друзів з класу — Сашка, Олега, Андрійка і Оленку. Вони подарували мені чудові книжки, олівці, конструктор.
<span>Мама приготувала величезний пиріг, і, коли всі гості сіли за стіл, ми запалили святкові свічки. Як чудово було! Ми грали в "слова", в лото, розгадували загадки. Переможець отримував приз — цукерку або яблуко. Потім збирали роботів, машинки з нового конструктора. І не помітили, як за вікном стало темніти. Ми з татом провели всіх моїх друзів додому. Заснув я дуже щасливий. Найкращий подарунок зробили мені батьки — свято дня народження. </span>
- Може не підемо?-тихо сказав Кося.
- Засміють, - зітхнув Колько.
- Засміють, - погодився Кося.
- Та й характери ж домовились гартувати, - скривився Колько.
- Домовились... - зітхнув Кося.
- Здрастуйте, дядю вовк! - здалеку привіталися Кося й Колько.
- Пррривіт! - прищулив на них хиже око тато-вовк.
- Як поживає ваш В-вовчик? - загукав здаля Колько.
- Як його здоров"я? - загукав Кося Вухань.
- А що йому зррробиться? Добре поживає, ледащо. У школі він.
Це уривок з книги В.Нестайко "Дивовижні пригоди в лісовій школі"
Подробнее - на Znanija.com -
znanija.com/task/2587612#readmore
Жив на одному далекому болоті болотяний цар Прислівник. І був у нього єдиний син — наслідний принц. Навпаки. Ох, і мороки було цареві з сином! Бо принц, виправдовуючи своє ім’я, все робив і говорив навпаки.Але — все по порядку.Служили Прислівникові його піддані: Мокро, Сиро, Гидко, Брудно, Здуру, Зозла, Абияк, Грязно, Топко, Хлипко та інші.А на краю болота жив Злий Дух Негеразд і була в нього красуня^ донька Навмисне — теж не подарунок для рідного батька, а одні лише клопоти Негаразду. Жили вони, не тужили.Аж ось одного разу заявилася до Прислівника відьма Сяк-Так:— Біда, царю, велика біда нам! Люди вирішили осушити наше болото! Де жити будемо? Що робити, Великий Прислівнику?!— Заспокойся, Відьмо! Знайдемо вихід, щось придумаємо!І вирішив Прислівник послати до людей свого сина, щоб домовився з ними і захистив рідне болото.— Збирайся, синку, у далеку дорогу,— напучував цар, будь уважним, як зустрінеш якого звіра — побажай щасливого полювання, піде дощ — заховайся, зустрінеш вогонь — залий його водою. Як вийдеш до людей — вітайся чемно, а головне — нехай не чіпають наше болото…— Добре, тату,— сказав принц Навпаки і вирушив у дорогу.Але, залишаючись сам собою, почав з того, що пішов не в той бік, в який радили, довго блукав, а на біду ще й зустрів Старого Лиса, якому замість побажати доброго полювання, побажав добре виспатися… За це Лис, хоч і був старим, гнав принца лісом кілометрів зо три.Дощу, на його щастя, не було, але, доблукавши нарешті до села, побачив принц багаття пастухів, що пекли собі на вечерю картоплю, і залив його водою з річки, що текла неподалік…Люди в селі дивувались і потішались з кумедного, скуйовдженого, дивно вдягнутого хлопця. Але вислухали його уважно і вирішили не губити природи і допомогти Навпаки і його народові.Радий та гордий повернувся принц додому. І було велике свято у болотяному царстві Прислівника, яке закінчилось весіллям принца Навпаки і красуні Навмисне. І я там був, і все те бачив, і вам розповів.