Троянская война длилась 10 лет. В поход на Трою собрались десятки греческих царей с вождей на сотнях кораблей с тысячами войнов:перечень их имен занимает в поэме несколько страниц. Главный вождь был сильнейший из царей покровитель города Аргос Агамелон ;с ним были брат его Менелай. Диомед, хитроумный Одиссей, старый мудрый Нестор и другие :но самым храбрым, сильнейшим и ловким был юный Ахилл, сын морской богини Фетиды, которого сопровождал друг его Патрокл. Троянцами правил седой царь Приам , во главе их войска стоял доблестный сын Приама Гектор, при брат его Парис и много союзников со всей Азии. Сами боги участвовали в войне :Троянцами помогал сребрекурий Аполлон, а царица Гера и мудрая воительница Афина и громовержец Зевс.
<span>Васютка плавал в озере . Бегал вокруг озера . И вдруг увидел везде лес . Заблудился .
Васютке помогло выйти смелость и смекалка .
Для Васютки самое трудное время окозалось -вечерние время . Потому что было очень темно и страшно.
Васютка вспоминал уроки я и Украина . Что там разказывали , что надо делать , когда заблудишся.
Васютка очень тонко прислушивался к звукам озера . Как бурчала
водичка или рыбка вспрыгнет. У него было что поесть и он кормил рыбок
так общяясь с ними .
<span>Взрослые рыбаки решили назвать озеро Васюткиним именем потому что
сам Васюка был очень смелый , у него работала смекалка . Он вышел из
леса ( вокруг озера лес ) невредимым .
</span></span>
Сюжет басни "Ворона и лисица" знаком каждому - хитрая лисица обманом добывает кусочек сыра принадлежащий вороне. И мораль басни понятна - не стоит быть излишне доверчивым к людям, которые тебя слишком нахваливают. Скорее всего они при этом преследуют свои личные интересы. Однако несмотря на всю простоту этого вывода в жизни так получается, что все мы так или иначе иногда оказываемся в положении вороны и сами себе создаем трудности поддавшись на лживые посулы льстеца, которые часто выражаются в просьбе помочь, а в итоге вся работа взваливается только на вас. С другой стороны, эта басня словно учебник подробно расписывает порядок действий лжеца, и недобросовестный человек может легко им воспользоваться.
Серед цього розбрату, сварок, непорозуміння, жорстокості, безладдя й інтриг яскравим променем висвітлюється образ головного героя роману — Вілфреда Айвенго.
Він належить до шанованого старовинного роду саксів. Батько його — Седрик — справжній патріот, щира, смілива й чесна людина. Незважаючи на те що Айвенго ще дуже молодий, ніхто з його однолітків не зумів перевершити його у мистецтві володіння зброєю. Він бере участь у всіх лицарських турнірах, відстоюючи честь і справедливість. Айвенго усім серцем покохав леді Ровену — вихованку свого батька, але той мав намір одружити її з Ательстаном Конінсбурзьким, недалеким, тупим нащадком королівського роду, бо хотів поставити його на чолі визвольного руху саксів. Ательстан викликає у багатьох людей недовіру, тому й вирішує Седрик одружити його з останньою представницею роду короля Альфреда — леді Ровеною. Але леді Ровена покохала Айвенго, який відповідав їй взаємністю. І тоді розгніваний Седрик позбавив свого сина Айвенго спадщини й вигнав його з дому. Вілфред стає лицарем, вірно служить королю Річарду, захищає честь короля і його хоробрих воїнів, коли після хрестового походу таємно з'являється у рідному домі в одязі паломника. Від імені Айвенго він приймає виклик від гордовитого, пихатого храмовника Бріана де Буагельберга. Людина виключно чесна й порядна, Айвенго попереджає про небезпеку єврея Ісаака, з яким хотів розправитись. Бріан де Буагельберг і допомагає йому вийти із замку й дістатися до безпечного місця. Дякуючи Айвенго за порятунок, Ісаак дає йому адресу свого друга, який може забезпечити лицаря конем, спорядженням, щоб той мав змогу взяти участь у лицарському турнірі при Ашбі. Цей турнір збирав усіх найкращих англійських лицарів. Проводився він у присутності принца Джона.
Лицарі, які влаштовували цей турнір, здобували одну перемогу за одною. Але раптом з'являється новий боєць із девізом «Позбавлений спадку», який безстрашно викликає на смертний бій самого храмовника та перемагає його, поклавши вінець до ніг красуні Ровени, обраної ним королеви. Коли з Айвенго зняли шолом, Ровена, тамуючи крик, який вирвався з її грудей, наділа на голову Айвенго розкішний вінок, призначений в нагороду переможцеві, і сказала: «Дарую тобі цей вінець, лицарю, як нагороду, призначену мужньому переможцеві. І ніколи вінець лицарства не був покладений на більш гідне чоло».
Айвенго — чесний і справедливий воїн, який у будь-який момент може прийти на допомогу тим, хто її потребує, тобто приниженим, гнобленим. Довідавшись, що Ребекку несправедливо звинувачують у чаклунстві й погрожують спалити на вогнищі, якщо не з'явиться лицар, який погодиться захищати її честь та мечем доведе її правоту, Айвенго поспішає на поєдинок, щоб захистити нещасну невинну дівчину. Ледве тримаючись у сідлі після тяжкого поранення, Айвенго все ж таки виходить на бій із Буагельбергом. І коли супротивники зійшлися, від влучних ударів обидва лицарі падають. Але Божий суд звершився: Буагельберг гине, а Ребекку виправдовують.
Отже, Айвенго не тільки мужній, сміливий і відважний воїн, а й чесна, порядна, здатна на самопожертву людина; фанатично відданий справі, він служить друзям, з якими поділяє нещастя й небезпеки.
Пройшло вже майже два століття з часу написання чудового роману В. Скотта. Здавалося б, давно минули вже й лицарські часи. Ми живемо у двадцять першому столітті. Вік технократії, комп'ютерних технологій накладає відбиток на розум і серця людей, їхні взаємини. Але нетлінними залишаються людські цінності, які притаманні герою роману, славному лицарю Айвенго.
<span>Чесність, шляхетність, почуття людської гідності, мужність, відвага, вірність, здатність до самопожертви в ім'я батьківщини чи друга мають і сьогодні непересічне значення.</span>