Чуйність і турбота (за повістю Григора Тютюнника «Климко»)<span>Повість Григора Тютюнника «Климко» переносить читача у тяжкі часи фашистської окупації України, відкриваючи дещо призабуту сторінку нашої історії. Головний герой твору Климко – це хлопчик, що йде за багато кілометрів про сіль, щоб потім продати її та врятувати від голоду улюблену вчительку з донькою-немовлям і себе з другом.Климко відважно йде дорогами війни, сповненими небезпек, перемагаючи в собі страх, перемагаючи інколи фізичне безсилля та хворобу. За віком він був нашим однолітком, тому так боляче відчуваєш серцем усі його страждання, вражаєшся його витримці і недитячій мудрості. А ще, здається, неначе приміряєш на себе ту важку подорож Климка і вчишся у нього рішучості та милосердю .Це милосердя беззахисних дітей війни стало головною темою повісті. Автор розповідає про зустріч на базарі Климка та Зульфата зі своєю вчителькою, яка з малою дитиною опинилася в безвиході. З цього часу у друзів з’явилося благородне бажання допомогти їй, і вони беруть на свої слабкі плечі усі турботи про Наталю Михайлівну з Олею, стають їх опорою. Саме опікуючись їх життям у першу чергу, вирушає юний герой новели Климко у далеку дорогу, Климко з шевцем рятує під час облоги на базарі незнайому дівчину від Німеччини, хоч міг розплатитися за це життям. І ми розуміємо, що справжні люди залишаються людьми навіть в екстремальних ситуаціях, виявляючи співчуття й милосердя до інших.Пізніше ми бачимо Климка під час перебування у тітки Марини, яка виходжувала його в гарячці і хотіла навіть залишити в себе — всиновити. Але хлопчик, хоч йому і подобалося у доброї жінки, не погодився, бо відчував відповідальність за життя дорогих йому людей. Мені здається, що у цьому епізоді дуже виразно показується доброта і самовідданість людської душі моїх співвітчизників-українців.Та найважливішим, на мій погляд, є заключний епізод новели — повернення Климка з торбиною солі на станцію, допомога радянському полоненому і смерть хлопчика. Після небезпечної дороги, після важких випробувань, сповнений радістю, повертався назад Климко з дорогоцінною сіллю. І тут підстерегла хлопчика невблаганна смерть, як підстерігала вона на тих воєнних дорогах багатьох його ровесників. Та навіть у цю судну годину Климко постає людиною, що дбає не про себе, а про інших. Забувши про небезпеку, він показує радянському полоненому воїну, куди втікати. Тут і скосила його черга з німецького автомата: «Він уп’явся пальцями в діжурку на грудях, тихо ойкнув і впав. А з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль…».<span>Перед очима ще довго стоїть ця цівочка солі, а серце заповняє безмежна туга і любов до хлопчика з безкорисливою, милосердною і відчайдушною душею, що жила для добра. Любов до всіх дітей війни, які виявляли таке милосердя, яке й дорослим інколи було не до снаги.</span></span>
Я щитаю що розум сильнiший за силу.Тому що розум магутнiший,а сила вона i е сила.З розумом ти можешь отримати роботу,освiту,а з силою ти можешь тiльки пiдняти щось. Також розум - це твоi знання та сила знаннiв.А сила - це не розум не знання.Розум потрiбнэ нам усьому.А сила тiльки щось пiдняти.
Журили
аркуші
рожеві
тиради.
сова
одинока
боката
агата
кричала
абетку.
море
айстрів
карнавал.
У притчи є повчальний зміст, тобто підтекст. Казка є здебільшого вигадкою та із щасливим кінцем.
Стати на рушничок - одружитися.
кинути рукавичку - визвати на дуель/ оголосити війну
