1.Как на
Николенько повлиял разговор с Катенькой. 2.Как Николенько чувствовал себя после ссоры с Володей. 3.Из-за чего поссорились
Николенько с Володькой ?
Рассказ:
В этом рассказе речь идет о крепостном Степане, который работал на рудниках. Однажды он встретил Хозяйку медной горы и проходил все испытания, которые она ему задавала. Она обещала выйти за него замуж, но у него уже была невеста. Хозяйка во всем ему помогала, он получил вольную и женился на Настеньке. Но счастлив не был. Так и умер возле того рудника, возле которого повстречал первый раз Хозяйку. А рядом с ним сидела яшерица и плакала.
Рассказ “Хозяйка медной горы” учит быть честными, порядочными, преданными и верными. Всегда держать свое слово и тогда все возратится вам таким же добром. Он учит быть смелым, и не бояться наказаний.
Конспект:
Павел Петрович Бажов (1879 – 1950) – известный советский писатель, фольклорист. Автор уральских сказов «Малахитовая шкатулка», за которые был награжден Сталинской премией 2-й степени.
Не знаю подойдёт ли..
Усі ми належимо до соціуму, тому суспільство в нашому житті відіграє величезну й досить важливу роль. Соціальна активність притаманна нам від самого народження, тому можна впевнено говорити, що люди власноруч формують суспільство, у якому живуть. Навіть саме визначення слова «суспільство» тільки підтверджує названу вище думку. Словник подає таке тлумачення цього терміна: «суспільство — самодостатня система, заснована на взаємовідносинах людей у процесі реалізації їхніх особистих потреб; це сукупність стосунків між людьми, які здійснюють процеси спільної життєдіяльності, а також породжують духовні норми й цінності». З огляду на це визначення, можна зазначити, що основою будь-якого суспільства є людські відносини, відтак роль стосунків у формуванні суспільства є дуже високою і її надто важко переоцінити. Тому далі трохи про це.
Погодьтеся, якщо наші з вами відносини формують суспільство, то на нас лежить величезна відповідальність, адже, якщо нас не задовольняє той соціум, у якому живемо, то це ніщо інше, як наша провина й заслуга. Якщо почати говорити науковими термінами, то треба згадати про види суспільних стосунків, їх існує кілька: відносини матеріальні, духовні і міжособистісні. Матеріальні відносини виникають між особами лише в разі практичної взаємодії, духовні ж зв’язки з’являються завдяки життєвим цінностям тієї чи іншої групи людей, але все ж на даний момент мене найбільше цікавить останній вид відносин між індивідами в суспільстві — міжособистісний. Я вважаю його найважливішим і найпопулярнішим, адже навіть якщо розглядати їх, як стосунки, що носять суто індивідуальний характер, все одно вони є персоніфікованою формою загальних духовних чи матеріальних відносин.
Як було зазначено раніше, від усіх добрих і недобрих стосунків залежить те, який вигляд матиме наше суспільство. Справді, таких прикладів можна навести безліч. Коли дитина, наприклад, виховується у родині, де батько не поважає або просто не прислухається до думки своєї жінки, де усі основні рішення приймає тільки він, а мамі залишається лише підкорюватися, то, скоріш за все, у цього чада сформулюються певні погляди на стосунки в сім’ї, колективі, державі, а відтак і у суспільстві. У його уяві суспільство матиме вигляд виключно патріархальної організації і ніякої іншої. Спробуймо взяти більш глобальний приклад. Від нашої поваги чи неповаги один до одного на роботі, від бажання співпрацювати, знаходити компроміси в будь-яких, навіть складних ситуаціях, від порозуміння між собою, уваги один до одного, уміння пробачати і вірити залежить наш добробут, залежить рівень розвитку суспільства, його забезпеченість чи незабезпеченість, те, чи буде воно передовим або відсталим, вільним чи залежним, багатим чи бідним.
Отже, формування омріяного і бажаного суспільство — це виключно спільна робота, яка в основному ґрунтується на людських стосунках і взаємовідносинах. Тому не забувайте ніколи, що саме ми, наше ставлення і наша поведінка — це і є наше суспільств
Баллада В. А. Жуковского «Светлана» является произведением романтизма. Здесь описаны чувства, возвышающие человека: «Милый друг далеко; Мне судьбина умереть в грусти одинокой» . Светлана любит, страдает, верит, боится, очень много чувств она испытывает в балладе.
Светлана является идеальным героем, героем мечты Жуковского. Она крестьянка, красавица, очень добрая, счастливая, что не совсем возможно. Жуковский одарил Светлану исключительным характером, потому что, пусть даже во сне, она идет на подвиг ради любви.
Ей снится сон, в котором к ней приходит любимый, вместе они мчатся в церковь, чтобы обвенчаться, и стоит одна, ночью, вокруг ни души. Вдали она видит огонек и идет на него. Переполненная страхом, она стучится в дверь, та открывается (немного мистики) , и Светлана входит в дом и видит перед собой гроб, иконы. Трясясь от страха, она подходит к нему и видит в нем любимого:
…В избушке гроб, накрыт
Белою запоной;
Спасов лик в ногах стоит;
Свечка пред иконой…
Ах! Светлана, что с тобой?
В чью зашла обитель?
Страшен хижины пустой
Безответный житель.
Входит с трепетом, в слезах;
Пред иконой пала в прах,
Спасу помолилась;
И, с крестом своим в руке,
Под святыми в уголке
Робко притаилась…
Светлана, переборов себя, остается в доме. Увидев, что в гробу лежит милый друг ее, она пробуждается (она заснула, когда начала гадать) . В действительности к ней на самом деле приезжает друг ее, в его глазах все та же любовь, Светлана счастлива.
«Светлана» - произведение романтизма, т. к. это баллада, а в XVIII – начале XIX в. баллада – произведение повествовательного характера, описывающее таинственные или драматические события, что является характерной чертой романтизма. Это пассивный романтизм, т. к. Жуковский уводит читателя от общественной борьбы, чего в эти годы было немало, в мир мечтательности, обращается к старине, когда верили во все чудеса (в «Светлане» описываются гадания девушек) . Жизнь Светланы тяжела, но Жуковский «смирил» ее с этим. Романтисты-пессимисты считали, что помощь всегда придет свыше, если человек с доброй душой. Вот так и Светлана, добрая девушка, сидит и ждет своего милого. Возвращаемся к чудесам. Даже сам Жуковский в конце баллады говорит:
Улыбнись, моя краса,
На мою балладу;
В ней большие чудеса,
Очень мало складу…
В балладе несчастье – это всего лишь лживый сон, счастье – пробуждение.
Тем самым я доказала, что баллад «Светлана» - произведение романтизма.
Сошлись раз зайцы и стали плакаться на свою жизнь; «И от людей, и от собак, и от орлов, и от прочих зверей погибаем. Уж лучше раз умереть, чем в страхе жить и мучиться. Давайте утопимся!»И поскакали зайцы на озеро топиться. Лягушки услыхали зайцев и забултыхали в воду. Один заяц и говорит:<span>«Стойте, ребята! Подождем топиться; вот лягушачье житье, видно, еще хуже нашего: они и нас боятся».
</span>
