1. Уночі була гроза, а ранок видався ясний. 2. Хвилина, і табун мов буря понесла. 3. Билося серце, і грала кров,од передчуття чогось радісного. 4. Схилилась над колискою мати ,і перші звуки колискової пісні музика рідної мови переливаються в її кровинку. 5. Аркадій Петрович щодня дивився на квітник, але тільки сьогодні він його зацікавив. 6. Не вдержав старий запорожець непроханої сльози ,і покотилася вона на його сиву бороду. 7. Попереду героїчна праця , і славні перемоги. 8. Біля ніг її плещеться ,мре і мов питаючи в тривозі одна другу ,про щось найголовніше в світі хвиля хвилю доганяє. 9. Може квіти зійдуть, і настане ще й для мене весела весна. 10. Річка широка та глибока, а вода синя та чиста і котиться вона вдалечінь. 11. Микола направив струни повів смичком ,і жалібна пісня розляглася по хаті. 12. Після вечері Микола взяв свиту й ліг спати на соломі ,але його не брав сон. 13. По узліссі на галявині зеленіє перший ряст ,і цвітуть проліски та сон-трава. 14. Скоро уся долина і гори блищать вогнями, і разом з димом з землі здіймається вгору і пісня. 15. Дощ пройшов ,і Київ зеленіє. 16. На землі і в повітрі білів сніг, та манячили цупкі замерзлі стовбури дерев закурених снігом. 17. За вікнами глупа темінь, і мені стає так дивно на серці. 18. Важкі хмари облягали небо ,й не було майже просвітку. 19. Грався Петрик із телятками, та дуже вже йому хотілося в панському садку погуляти. 20. Потім двері грюкнули, і все стихло. 21. На ранок зірвався вітер, і небо заволокло сірими розпатланими хмарами. 22. Навколо стояла вечорова тихість, а в ній поволі відбивались зорі. 23. Тяжкий біль і ненависть одним корінням ,переплелися в душі Дмитра,проте похилене чоло було спокійне. 24. Сонце останній раз освітило землю та впало за гору. 25. Спустився вечір та одразу похолоднішало. 26. За селом починався гай, і вузенька стежка вела через нього. 27. Усе більше темніло і вітер все дужчав. 28. Пройшла гроза і ніч промчала.
Коли мій син приносить зі школи незадовільну оцінку, дружина трагедійно запитує в нього, що він там знову накоїв.
<span>Син видушує із себе, що вони з хлопцями каталися один на одному й наскочили на вчительку, а та злякалася й побігла. </span>
<span>Мені цікаво, як швидко побігла вчителька, але я гашу свою цікавість і суворо кажу, що так робити не можна. </span>
<span>Бабуся говорить онукові, що його батько ніколи так не робив, приносив додому тільки відмінні оцінки. Я відчуваю, як блакитна дитина, викликана бабусею і мамою з небес, пурхає над моєю головою. А між іншим, коли б той блакитний янгол потрапив у наш 5-Б, то не вирвався б звідти живцем. А якщо й вирвався б, то з обдертими крилами. І найбільше блакитного пір'я було б у моїх жменях. </span>
<span>У дядька Матвія був найвищий пліт (огорожа), найзліший собака і найсмачніші яблука. </span>
<span>Я нізащо б не поліз у садок, якби не однокласниця Оля з чудернацьким прізвищем — Чровжова, у котру були закохані всі хлопці, серед них і я. Оля раптом заявила, що хоче яблук, і я, віддавши другові книжні й картуз, поліз через паркан. Нарвав повну пазуху яблук, хотів злазити з дерева, а там мовчки чекає на мене чорний і злющий Полкан. Я необдумано кинув у нього яблуко, він люто загавкав, і прибіг Дядько Матвій...
</span>Наші батьки були скупими на ласку, обережними на похвалу. Частіше лаяли й били, але чого вони варті, оті зроду-віку небиті, нелаяні діти?
<span>Нарешті прийшли довгождані літні канікули. Можеш робити все, що тобі заманеться — ганяти лісом, їздити на конях, робити набіги на чужі садки й городи. </span>
<span>Увечері прийдеш утомлений, повечеряєш окрайцем хліба з молоком — і спати! </span>
<span>Літні канікули найтісніше пов'язані з річкою. Мені здається, що люди, які виросли біля світлих веселих річок, не можуть бути злими або похмурими. </span>
<span>Ранньої весни ми бігали дивитись, як скресала крига, інколи навіть каталися на крижинах. Після сніжної зими ранньою весною село заливала повінь. Дорослим — клопоти, а дітям — радість. Хіба не цікаво поїхати вулицею на човні! Ми навіть у морський бій ходили на хлопців із сусідньої вулиці! </span>
<span>Річка наша — чиста і весела. У прозорій воді видно рибу. Безліч раків водилося в норах кручі під водою. Ми брали відро і йшли із братом Сергієм печерувати раків. Я пірнав, знаходив нірку, просовував туди руку й хапав рака зверху, щоб він не схопив клешнею. Брат складав їх у відро. Єдине, чого боявся — натрапити на гадюку. Набралося вже майже відро раків. І раптом, відчувши у норі щось холодне й слизьке. Я кулею вилетів із води. </span>
<span>Мабуть, у мене був такий вигляд, що братик з переляку побіг і перекинув відро. Ми озброїлись кийками, подивилися добре — гадюки не було. Зібрали раків, Сергій пішов набрати у відро води й... воно впало та втонуло. Лізти у воду я вже не наважився. От Сергіїще! Хоч це він втопив відро, мама лаятиме мене, бо я ж старший, а старші за все відповідають.</span>
Тарасе, твори твої живуть віки!
Виверження лави відбувається раз на рік.
Всі вони сиділи за одною лавою.
"Не можна брати чужі речі",- навчала мене завжди мама.
Брати повинні завжди дбати одне про одного.
Мені подобаються усі відтінки синього кольору.
Ефект, після прийняття цих таблеток, було видно зразу.
Всі дефекти з цього пристрою було видалено.
В майбутньому я збираюся вивчати гуманітарні науки.
