Мова народу — найкраще з квітучого його духовного життя, що ніколи не в'яне й вічно знову розпускається.
Ще В. Сухомлинський писав, що рідна мова — то неоціненне духовне багатство, в якому народ живе, передає з покоління в покоління свою мудрість і славу, культуру і традиції. Бо в рідному слові народ усвідомлює себе як творчу силу. Слово рідної мови — могутній — засіб передачі історичного, культурного, морального, естетичного, побутового досвіду народу. Рідне слово — то невичерпне, животворне і невмируще джерело, з якого дитина черпає уявлення про навколишній світ, про свою родину, про своє село чи місто, про весь свій край. Віками український народ творив це багатство, відкладаючи до скарбниці рідної мови найдорогоцінніші перлини думки, почуття, фантазії. В мові одухотворяється весь народ і вся його Батьківщина. В ній втілюється небо вітчизни, її повітря, клімат, поля, гори й долини, ліси й ріки, бурі і грози.
Глибинах мови відбивається й уся історія духовного життя народу. Мова є найважливішим, найбагатшим і найміцнішим зв'язком, що з'єднує покоління минуле з сучасним в одне велике історично живе ціле.
Культура мови кожної людини є оновою духовності як окремої людини, так і всього суспільства в цілому.
Духовно зростати і збагачувати свої пізнання свого народу і всього світу ми можемо лише знаючи мову. Духовно багата людина сучасності прагне знати і досконало володіти не лише своєю мовою, а й мовою інших народів.
Людина втрачає повагу до себе, до співвітчизників, до результатів загальнолюдської діяльності, якщо посилює інтерес до культури, науки, якщо не підтримуватиме свою мовну культуру, словниковий запас слів.
Отже., мова — це духовна скарбниця всього народу і кожного з нас, як частки духовності всього народу.
Скласти твір з поданих слів пропоную так:
Настала зима. Все навколо стало білосніжним. В повітрі літають сніжинки, немов кружляючи в вальсі. Дерева стоять в снігу. Інколи починається завірюха. Тоді всі ховаються по домівках і чекають поліпшення погоди. Коли завірюха минає, всюди лежить купа снігу. Ми з друзями щозими ліпимо снігову бабу, катаємось на санчатах і лижах. Ось наступає весна. Сніг розтає. І ми радіємо теплу і сонечку, адже кожна пора року по-своєму чудова!
Його треба обвести кружечком
Лісок - нулове закінчення, ліс корінь , к- суфікс.
В укр. мові є 10 частин мови, з яких 6 повнозначних (іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник); і 3 служб. (прийменник, сполучник, частки); окремо стоїть вигук. Повнозначними частини мови наз-ся тому, що мають лексичні та граматичні значення і є членами речення. Через те їх ще називають самостійними частинами мови. Службові слова виконують лише служб. фун-ю, є грам. засобами вираження звязків і відношень між словами в реченні (сполучники та прийменники) або надають цілому реченню чи окремим його членам смимлових та емоційних відтінків (частки). Вигуки не належать ні до службових, ні до повнозначних слів. Вони являють собою слова, що виражають почуття або волевиявлення, але не називають їх.! Слова можуть переходити із однієї частини мови в іншу. Наприклад, іменник коло (Ой, зійди, зійди, ясен місяцю, як млинове коло ) перейшов у прийменник (Терен, мати, коло хати, в нього цвіт біленький) та ін.