Вода, мов стрічка, тече безкрайньою стежиною життя.
Няньчити, менший, красунчик, гордість, доньці,ірпінський, манчжурія, оболонський, різьбяр, бринчати,, промінчик, женьшень, подільський, розрісся, підносся. 80%
Як ми знаємо кожна країна має свою мову. ми живемо на Україні. наша рідна мова-українська. нажаль,багаьо людей не шанує її. вони розмовляють іншими мовами такими як: російська,англійська,французька,німецька. ми розуміємо цих людей,але все ж таки,ми живемо на Україні та повинні розмовляти українською. Україна-багатонаціональна країна. це добре. але мовний бар'єр між людьми є однією із найважливіших проблем нашої країни.
Цей твір змусив мене згадати найбезтурботніші роки мого життя. Я не можу назвати якийсь один найяскравіший спогад мого дитинства. Я багато чого пам’ятаю, і кожен мій спогад – безцінний.
В найпершу чергу згадуючи дитинство, я згадую Закарпаття, в якому практично виросла. Я дуже часто їздила з мамою до родичів, і більшу частину дитинства провела зі своїм двоюрідним братом Вітьком.
Це мій найулюбленіший братик! Пам’ятаю, як ми з ним гралися в схованки та разом малювали різні будиночки. Пам’ятаю, як він вчив мене їздити на велосипеді та переносив на плечах, коли нам потрібно було пройти через гусей, яких я так боялась.
Також пам’ятаю, що він дуже любив мене лякати і я через нього постійно боялась сама ходити по будинку, чи виходити в ніч на подвір’я.
Досі згадую ті відчуття, що виникали, коли я блукала по дому. Мені тоді здавалося, що цей дім немов замок! Кожна дрібниця тоді сприймалась зовсім інакше. Найбільш за все я любила кімнату з балконом на другому поверсі. Вона була майже пуста, і до неї практично ніколи ніхто не заходив, що додавало ще більшої, якоїсь, інтриги. Це лише маленька частинка мого дитинства, яка для мене являється найдорожчою! Раніше я дуже хотіла скоріше подорослішати, а тепер розумію, що саме дитинство було найсолодшим моментом мого життя і дуже шкода, що не можна повернутися назад та пережити все спочатку. (можеш своє добавити і поміняти)