Коварство-добродушность ,погубить-возродить,любезный-нелюбезный,грубый, разумный-глупый)
Об Антоне Пафнутьиче Спицыне мы узнаем ближе к середине повести. Он приезжает на храмовый праздник к Троекурову и производит, надо сказать, не самое благоприятное впечатление. Перед нами «толстый мужчина лет пятидесяти», имеющий круглое и рябое лицо с тройным подбородком. Подобострастно, с подхалимской улыбочкой «ввалился в столовую», извиняясь и кланяясь.
Здесь же за столом мы узнаем, что храбростью он не отличается. Спицын боится разбойников, которые уже сожгли его амбар и подбираются к усадьбе. Страшиться ему есть чего. Ведь это он, Антон Пафнутьич, подло дал на суде лживые показания относительно того, что «Дубровские владеют Кистеневкой безо всякого на то права».
Итак, перед нами трусливый человек, подхалим, лицемер, который, к тому же, из-за непомерной жадности обдирает своих мужиков для личного обогащения. Даже Троекуров говорит, что дома Спицын живет «свинья свиньей».
Из разговора Антона Пафнутьича и Кирилы Петрович мы узнаем, что в свое время Спицын стал жертвой жестоких забав Троекурова. Напомним, что последний был большой любитель «воспитывать» медвежат, стравливая их сначала со щенками и кошками, затем доводя зверей до бешенства с помощью бочки, утыканной гвоздями. Пару медведей могли впрячь в телегу с гостями и пустить «на волю божию».
Была у Троекурова и специальная медвежья комната, куда к проголодавшемуся зверю запускали ничего не ведавшего новичка. Мы знаем, что в свое время эта участь постигла и Антона Пафнутьича Спицына. Страх сковал сердце, когда его неожиданно втолкнули в комнату с разъяренным голодным медведем. Потом Спицын начал метаться по комнате, отыскивая безопасный угол. Медведь, привязанный длинной веревкой, успел ободрать одежду «героя» и поцарапать его до крови. А потом три часа Антон Пафнутьич стоял, прижавшись к стене, замирая от страха, и смотрел на разъяренного зверя, который становился перед ним на дыбы, прыгал, громко ревел. Автор не описывает в повести поведение Спицына в медвежьей комнате, но исходя из известных черт его характера и подлых поступков, мы можем догадаться, как он там себя вел.
Тем не менее, позже, спрашивая Троекурова о медведе, он называет его забавником и умницей, выражает сожаление по поводу его гибели, желая угодить Кириле Петровичу. Хотя мы прекрасно знаем, что об инциденте с медведем Спицын не может вспоминать без содрогания.
Антон Пафнутьич лишился своих денег, которые возил с собой в кожаной суме. Ко всем своим отрицательным чертам он оказался еще и глуп и не обладал умением разбираться в людях. Из всех присутствующих для совместной ночевки он выбрал француза Дефоржа, оказавшегося никем иным, как разбойником Дубровским, который и отобрал у него без лишнего шума все деньги.
Українська пісня - це справжня поезія серця і почуття. Вона така ж невичерпна, як і життя народу. Як неоціненний скарб наш народ проніс свої думи та пісні через віки неволі і рабства, розкриваючи для нащадків дорогоцінне багатство свого генія.
Народна поезія України відрізняється великим багатством і різноманітністю видів творів і художніх форм, тем, сюжетів, героїв і образотворчих засобів. Одне з найбільших духовних надбань українського народу, його творчих досягнень - думи. За свідченням Лесі Українки, думи - "предивні, єдині на весь світ пам'ятки творчості нашого народу". Виникли вони в нелегкий для народу час, коли турецько-татарські орди нападали на його землі, грабували і забирали в полон тисячі людей, щоб продати їх у неволю. Під час цієї боротьби з'явилися кобзарі, які донесли до народу слова любові до рідної землі і ненависті до ворогів, прославляли славних лицарів-визволителів. Ці талановиті співаки були уособленням трагедії України, яка нагадувала, за словами, Т. Г. Шевченка, "розбиту бандуру з обірваними струнами, і одночасно була символом її нескореності й величі.
Провідними в думах є мотиви патріотичного подвигу в ім'я батьківщини. Прикладом цього є старі думи про героїчну боротьбу народу проти нападів турецьких і татарських орд. "Козак Голота", "Самійло Кішка", "Маруся Богуславка", "Три брати азовські" розповідають про турецько-татарську неволю, втечу з неї, смерть козака в степу, жорстокість баш, відчайдушну сміливість і мужність козаків, їх глибокий патріотизм і нездоланне прагнення до свободи. Серед названих творів особливо захоплюючим є "Маруся Богуславка", де зображено образ турецької полонянки, яка турбується про долю своїх єдинокровних братів-козаків і випускає їх на волю. Дума стверджує високу патріотичну свідомість народу, щире співчуття до "бідних невольників", вірність батьківщині, глибоке розуміння обов'язку людини перед суспільством, перед родиною, поняття совісті та моралі. Маруся Богуславка - це один з яскравих жіночих образів дум, в якій уособлено високі патріотичні почуття.
З часом думи і пісні відрізняються історичною конкретністю. Поштовхом до їх виникнення була визвольна війна проти польсько-шляхетського поневолення. У думах цих часів ("Хмельницький і Барабаш", "Корсунська Перемога", "Іван Богун") відображено всенародний рух проти кривдників і завойовників, зображена розправа повсталих з польськими панами, ненависть проти яких була викликана не національними, а соціальними причинами. Ці твори акцентують увагу на діях всього народу, на його впевненості у своїй силі, у перемозі. І тільки на тлі мас виступають окремі герої, історичні особистості - Хмельницький, Нечай, Богун, що були реальним втіленням честі і совісті народу, яскравим зразком його волелюбності і непримиренності до ворогів.
Пам'ять про найважливіші події та героїв історії зберігають у свідомості народу історичні пісні. Вони складають поетичний літопис тривалої героїчної боротьби українського народу за своє визволення від соціального й національного гніту, за своє існування. Першими творами на історичну тему є пісні про турецько-татарські набіги, про полон мирного населення і його страждання в неволі. У пісні про Байду, Морозенка і багатьох інших народ з любов'ю оспівав героїчних захисників вітчизни, їх непримиренність до ворогів, готовність швидше померти, ніж підкоритися. Таким мужнім патріотом виступає козак Байда, який навіть в тяжких муках знаходить спосіб розправитися з ворогом.
Історична пісня досягає свого розквіту в період народно-визвольної війни 1648 - 1654 років. В ній оспівується героїзм народних мас у боротьбі проти соціального гноблення, проти польської шляхти, російського самодержавства. У цей бурхливий період всенародного руху виникла пісня "Розлилися круті бережечки", в якій "славна Україна" порівнюється з червоною калиною. Пісня виражає впевненість у звільненні від загарбників:
А ми тую червону калину,
Гей, гей, та піднімемо,
А ми ж нашу славну Україну,
Гей, гей, та розвеселимо.
Як же нам треба плекати кожне слівце рідної пісні, передане у спадок від попередніх поколінь як заповіт людяності і безмежної любові до рідної землі, як приклад непохитності духу народного! Як зазначив О. Довженка, "Українська пісня - це бездонна душа українського народу, це його слава".
Это доброе и интересное детское произведение с счастливым концом