Трагедія Другої світової війни у зарубіжній літературі (на матеріалі творів Г. Белля та В. Бикова) Війна — це неприродний стан людини. Знецінюючи найбільшу коштовність на землі — людське життя, вона є трагедією як для переможних, так і для переможців. У Другій світовій війні і уряду, і народи країн антигітлерівської коаліції мали ясну позитивну мету: вони боролися проти фашизму. Тому література про цю війну мала, в першу чергу, антифашистську спрямованість, патріотичний пафос. Проте не менш вагомими тут є протест проти самої сутності війни як насильства над людиною, проти війни, яка знищує в людині людське і перетворює її на потвору з психологією тварин. Саме такий підхід у зображенні війни спостерігаємо у творах Г. Белля, В. Викова, Я. Івашкевича, В. Некрасова. Війна у творах німецького письменника Геріха Белля — це війна переможених. Він зображує її останній період — період відступу і поразки, проте Белля цікавила не війна як така, а людина на війні. "У величезній кількості жертв, — говорить він, — губиться окрема людина...", саме ця окрема людина, її страждання стають центральним об'єктом зображення. Герої Белля — солдати, єфрейтори, фельдфебелі, обер-лейтенанти — прості служаки, виконавці чужої волі, шо не знайшли в собі сили протистояти фашизму, а тому самі певною мірою страждають від своєї причетності до його злочинів. Ні, Белль не виправдовує їх — він співчуває їм як людям. Маленьке оповідання Белля "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..." пронизане величезним антивоєнним пафосом, до того ж йдеться не тільки про заперечення фашизму, а й будь-якої війни. Сюжет оповідання будується на поступовому впізнаванні головним героєм, молодим пораненим солдатом, гімназії, в якій він навчався протягом восьми років і яку залишив всього три місяці тому, коли був відправлений прямо від шкільної парти на фронт. Детально змальовуючи реквізит гімназії тогочасної фашистської Німеччини (погруддя німецьких володарів від "великого курфюрста до Гітлера", "взірці арійської породи" на стінах, погруддя Цезаря, Цицерона, Марка Аврелія, Гермесова колона, зображення Зевса, Ніцше і т. п.), Белль показує читачеві, що подібний реквізит відповідає певній системі виховання і в даному випадку — виховання расизму, власної вищості і непереможності.
<span>"Станционный смотритель" </span>главные герои: Дуня Самсон Вырин-отец Дуни <span>В этом замечательном произведении А.С.Пушкина рассказывается о легкомыслии единственной дочери смотрителя.Дуня помогала отцу,развлекая дворян,когда те останавливались у него и ждали лошадей.Но однажды она влюбилась в одного из дворян и уехала с ним.Ее отец не мог себе места найти,ведь все что у него было-это любимая дочь.Она была его единственной радостью и утешением,поэтому когда ее не стало,смотритель умер от горя-из его жизни ушло все самое дорогое что у него было.Дуня потом приходила на кладбище к покойному отцу,но что толку,ведь его все равно не вернуть.Меня поражает такая всепоглощающая любовь к дочери.Настолько сильная любовь и привязанность,что погубила отца.Но мне не понравился легкомысленный поступок Дуни,ведь она бросила своего старого отца который любил ее больше жизни.</span>
-Раскольніков Ставить сестру перед вибором "або я або Лужина" -Дуня І мати дізнаються все про Мармеладова, його дочки і відданих грошах - Раскольников приймає від Соні запрошення на поминки - Родіон з Разуміхіним йде до прфірію Петровичу за закладами - Там обговорюють з Заметовим сутність злочинів, згадують статтю Раскольникова "Про злочин" - Раскольников перевіряє схованку в шпалерах, зустрічає міщанина, який звинуватив його у вбивстві, вирішує, що він - "тварина тремтяча" <span>-Проснувшісь Від кошмару, Раскольников виявляє в своїй кімнаті Свидригайлова</span>