Хліб на столі
В усіх народів було найбільшою святістю, коли лежав на столі хліб. Його присутність народжувала поетів і мислителів, сприяла появі пісень і дум, продовжувала родовід, і навпаки, коли він зникав, — неодмінно приходило лихо.
Тяжко діставався хліб насущний у давнину. Може, тому в народі ставилися до нього з такою пошаною, передавали цю любов своїм дітям і внукам. Хліб завжди був мірилом духовних,, моральних і матеріальних цінностей.
<span>Хліб на столі. Зайшовши до хати, возрадуймося його присутністю, освятімося його терпким запахом, віддаймо пошанівок тим, хто зростив, виголосив і розмолов мучицю, рукам, котрі подарували духмяні, схожі на сонце паляниці. Хай завжди він — совість наша — буде в хаті, як дивень, лежатиме прикритий вишитим рушником, свіжий та святий, і найпершою молитвою нашої духовності воздається хвала хлібові. Знімімо перед ним капелюхи, уклонімося, аби одвічно він був на нашому етолі, щоб не гдевковів і не черствів, бо, як мовлять народні вуста, коли черствіє хліб, то і душі черствіють, а відтак,,якщо черствіють душі — неодмінно зачерствіє хліб — наша совість. Це одвічне, як життя, мірило має бути нашим голо сом, нашою молитовністю, не на сьогодні і не на завтра — крізь усе життя...</span>
