Яку професію я вважаю найважливішою (твір - роздум)
Це сталося два роки тому. Першим це почув я, вірніше, не почув, а відчув. Я швидко оббежал усі кімнати, перевірив усі вимикачі і, не знайшовши нічого підозрілого, повернувся у свою кімнату. Але цей запах не давав мені спокою. Я виглянув у вікно, і… чорний стовп диму ударив мені просто в обличчя - горіла квартира поверхом нижче. Шокований побаченим, я все-таки зміг зателефонувати «01» і швидко побіг вниз.
Пожежники приїхали за п'ять хвилин. Пожежників було семеро. Шоломи блищали на них, ніби це була рать якогось заморського царя. Їх рухи були швидкими і упевненими. Вони приставили сходи і полізли, ніби мурашки, вгору, до сусідів.
Полум'я усе посилювалося. Навколо мене зібрався натовп людей. Усе стривожено дивилися вгору на боротьбу людини і вогню. Коли вогонь, здавалося, був переможений і перший пожежник виглянув з квартири, усі побачили, що у нього на руках щось ворушиться. Пожежник обережно ступав по сходах, притискаючи до грудей свою ношу. Нам знизу здавалося, що пожежник ось-ось не утримається і тоді… Але усе пройшло успішно. Коли пожежник ступив на землю і розгорнув ковдру, ми побачили той безцінний дар. Цим безцінним даром було людське життя - маленька дівчинка, Иринка, моя сусідка, зовсім злякана, забруднена, заплакана, вона здавалася нам зовсім беззахисною. Вона простягала свої ручки до пожежника і притулялася усім тільцем до нього, свого рятувальника.
Згадую, як бігла по вулиці її мама і кричала: «Иринку рятуйте»! Згадую, як вона побачила її живу і ледве опустилася на землю поряд з нею. Згадую слова вдячності і розумію, що пожежник - одна з найважливіших професій, оскільки немає нічого важливішого, ніж врятувати лю<span>людське життя.</span>
