Бабушка использовала просторечные выражения, которые свойственны горожанам. малообразованным людям. Это такие слова, как ЧУМОВАЯ, ЧУЧЕЛО БЕЗГЛАЗОЕ, ЖРАТЬ, ЕЛОЗИТЬ. Когда бабушка была спокойна, то речь ее была обстоятельной, поучительной: "Жизнь страшнее снов, батюшко". С внуком говорила ласково: ДИТЯТКО, ТЫ МОЁ! Когда сердилась, очень эмоциональной. Она часто употребляла образные выражения, народные присказки: "нечего куски выглядывать", "нечего этих пролетарьев объедать, у них самих в кармане — вошь на аркане". Ее любимое выражение: ВОСПОДЬ ТЕБЕ ПОСОБИ! Все это делало речь ярче и богаче, несмотря на неграмотность некоторых выражений.
Я не знаю и вообще не читала
Маленький Марик всегда мечтал о цирке. Правда он не знал, что нужно сделать что бы его туда взяли. Хотя он мог бы, например, подметать манеж, поить лошадей, выколачивать попоны, заваривать чай и кофе - да много чего еще... Однажды утром он покинул приют и, пробравшись на пустырь, где остановился проезжавший через городок цирк, спрятался в цирковой тележке... "Цирк в шкатулке" - это современная сказка о детстве, дружбе, волшебстве и о том, как мечты становятся реальностью. А еще о том, что дети в этом мире не одиноки и всегда могут найти поддержку.
Невелике село Д. на Буковині наповнено простими хатинами, чиї господарі знаходять роботу у Молдові, а хата Василя Чоп’яка та його дружини Докії вирізняється на їх фоні своєю чистотою та вбраністю. Дружина, маючи чоловіка-п’яницю, зовсім не знала щастя: "її висока стать держалася вправді завсіди прямо, мов сосна, по її певнім ході й поставі, трохи штивній, можна її було вмить між іншими відрізнити, однак її гарне колись обличчя постарілося передчасно… Жура гнула її додолу", проте жінка знаходила відраду у своїй шістнадцятирічній дочці Парасинці. Окрім доньки, мала ще брата — чоловіка сорока років, який теж мав гріх за душею: любов до пляшки, проте людиною був доброзичливою, не цурався праці і завжди намагався допомагати сестрі.Переживаючи за майбутнє своєї доньки та господарство, Докія бачила за мету видати Парасинку заміж за доброго та працьовитого чоловіка, що міг би стати опорою для доньки після її смерті. Перебравши всіх хлопців, Докія поклала око на Михайла Федорчука, що був першим нареченим у селі через свою гарну вдачу, працьовитість та багате господарство. Проте хлопець був військовозобов’язаний на наступні декілька років, тому весілля вирішили зіграти із Тодорикою Жемчуком: "Він був низького зросту й обертався всім тілом, де вистачало не раз лише голову звернути. Штивна була у нього шия. І в цілості робив він погане враження. В нього такий широкий рот, що може собі сам щось до вуха сказати, а очі в нього лежать так близько… що далі зчіпляються докупи". Парасинка довго відмовлялася, але все ж таки дала згоду та одразу вирішила розповісти новини своїй подрузі Анні, що служила у наймах при пані.
<span>На морском берегу живет бабушка.Её зовут Анисья.Сколько ей лет никому не ведомо.Она ждет когда сын Тимошка вернется.Он побежал за бабочкой в горы и пропал.Он упал в пропасть.Он начал копать ход сквозь гору к матери. Тимошка уже повзрослел даже начал стариться.Тогда он понял что у матери было лучше.К тому времени когда он прорыл ход он ослеп.Мать дала ему ласки и Тимофей снова стал ребенком.А Анисья умерла.</span>