Утворюють-(у т в о р' ю й' у т'
Кожний з нас замилював очі,чи не правда?
Говорюща риба - головний персонаж однойменної казки Емми Андрієвської. Вона була "соромом родини", бо мала чинити так, як інші - мовчати. Тому балакуху вигнали подалі від риб'ячої громади. Автор наділяє свою героїню кращими рисами характеру: привітністю, щирістю, добротою, бажанням допомогти, вірністю. Єдиний її недолік - зайва балакучість, коли не було співрозмовника, то говорюща риба розмовляла сама з собою. Їй пощастило зустріти рибалку, з яким балакуха заприятелювала. На жаль, через свою довірливість говорюща риба закінчила життя на сковорці рибалчиної дружини. Приятель риби, небалакучий рибалка, був невдахою: йому не щастило з уловом, дружина завжди сварилася, докоряла чоловікові за малий улов. А говорюща риба зрозуміла його краще, ніж люди, і стала допомагати. Рибалка був добрим, не здивувався зустрічі з балакучою рибою, став їй за товариша. Він прислухався до порад нової приятельки і був щасливий від знайомства з нею. Коли рибалці стало щастити на річці, він вирішив віддячити говорющій рибі й запросив її в гості. Чоловік так і не дізнався про смерть приятельки, тому довго чекав її біля річки.
Пряме значення:
Кисла слива
Настала осінь
Світить сонце
Малі руки
Джерельна вода
Спритна білка
Переносне значення:
Ростюща слива
Золота осінь
Лагідне сонце
Золоті руки
Життєва вода
Рідна білка
Золоте сонце освітлює нашу душу.
Мама мені сказала, що у мене золоті руки.
До нас у гості прийшла золота осінь
Маруся Богуславка — цілком реальна особа, хоч документальних свідчень про це немає. Про походження Марусі в думі сказано небагато: жила вона колись у місті Богуславі в сім'ї священика. Мабуть, ще дівчиною потрапила у полон, де й стала дружиною турецького хана. Маруся тужить за рідною землею і, незважаючи на те що вже багато років живе в Туреччині, землю українську називає «наша». Недарма ж і свій ризикований учинок — звільнення українських козаків — вона робить саме на Великдень (найбільше християнське свято). Прощаючись із бранцями, вона передає про себе вісточку батькам. Але Маруся не хоче і не може повернутись у «рідну сторононьку», бо вже «потурчилась, побусурманилась». Але в душі Маруся назавжди залишилась співучою українкою. У серці в неї пекуча рана, що не загоюється з роками. Маруся добре розуміє, чим для неї може обернутись цей відважний крок, але все-таки зважується на нього. А це свідчить про надзвичайний патріотизм, любов до рідної землі та героїзм звичайної дівчини із квітучого українського міста Богуслава. Честь і вічна слава тобі, українська жінко!