Рідний край Рідний край — це цілющі джерела, до яких пробивається гострий корінець людської свідомості, пробивається до життя, до знань, до світла. Краю мій зелений, вічная дорога, Та безсмертник в полі, в небесах гроза — Припаду я серцем до твого порога, Як твоя кровинка, як твоя сльоза. (М. Стельмах) Місце, де я народився, де пройшло моє дитинство, — Полтавщина. Я поділяю захоплення багатьох відомих людей цим краєм. Це справді один із найчарівніших куточків України. У природі цієї землі дивною мережкою переплелись степи й ліси, сади й байраки, поля й затоки тихоплинної Ворскли. Багатьох письменників споглядання краси навколишнього світу, спілкування з людьми надихало на творчість. Але, мабуть, людині притаманно помічати довершену й неповторну красу землі рідного краю: як плаче дерево від радості, коли приходить весна, і як у розквітлому соняшнику трудиться джміль. На Полтавщині живуть співучі й веселі, мудрі й роботящі люди. їхнє вміння працювати завжди схоже на творчість. Мої земляки надзвичайно кмітливі й спостережливі. У народі кажуть: як працює, так і їсть. А хто не знає полтавських галушок, ковбаси та інших смачних страв. У будь-яку пору року по селах Полтавщини лунають пісні, що стверджують невмирущість народного духу. Відомо, що полтавська земля народила Україні Марусю Чурай і Григорія Сковороду, Івана Котляревського і Миколу Гоголя та багатьох інших талановитих людей, які оспівали й прославили рідний край. Мій рідний край.
Ми пишемо слова им'я клички з великої букви. Чому запитаєте ви. Ще з давніх часів люди робили першу букву велику. Це традиція ще з давнього часу. А ось імена є зовсім інше. Раніше імена всіх імператорів князів та інших поважних людей писали з великої букви а інших з маленької. Коли зрозумів народ що несправедливо писати їхні имена з мальенкої літери почав протестувати. І після цього Велика буква стала вживатися і у першому і у другому випадку.
Біла, тендітна хмаринка легенько пливла собі по небу. Вона аж сяяла від радості: їй вдалось покинути маленький ставок, де ця мала хмарка була звичайною водою.Їй навіть не хотілось згадувати, яким сірим і буденним було її життя в ставку. Особливо в той час, коли він покривався кригою. "Ні, я туди ніколи не повернуся!—затято мовила вона.—Я тепер вічно житиму серед гордих зірок". Та раптом, налетів вітер-пустун на беззахисну хмару, підняв її високо-високо і закрутив у шаленому танці. Від несподіванки хмарка аж побіліла, нахмурилась-нахмарилась. Зробилося їй не по собі від такої безцеремонності. Вона образилась і гірко-гірко заплакала…
В дужках я позначила прислівники, що використовуються в реченні. Десь недалеко чути стогін старих дерев... (десь, недалеко) Я дивився в її дивовижні очі, що ласкаво поклали на мене свій погляд. (ласкаво) Коли-небудь ти побачиш що-небудь таке, чого ніколи ще не бачив. (коли-небудь, що-небудь, ніколи) Я завжди пам'ятатиму слова моєї матері. (завжди)
<u>Лелеки</u> - <u>герої</u> багатьох <u>легенд</u>, <u>казок</u>, <u>пісень</u>. З <u>радістю</u> (О. в.) зустрічають їх навесні , коли вони повертаються із старих <u>гнізд (Р. в.)</u>. Кажуть, що вони приносять на <u>крилах</u> (М. в.) <u>ключик</u> від <u>сонця (Р. в.)</u>.
